виховного значення зарубіжної літератури, педагог пропонував для українців як недержавної нації вводити твори українських письменників державотворчого характеру. Вважаючи, що всі течії європейської творчості знайшли відображення в українській літературі, педагог визначив низку тем, які ілюструють таку спільність мотивів. Серед них – мотив Марка Проклятого в українській літературі і «Фауст» Й. Гейне, «Слово о полку Ігоревім» і «Пісня про Голланда»; народні оповідання Марка Вовчка і Жорж Санд; повісті І. Франка і Б. Золя; вартість рідної літератури на противагу блиску світової. Ця спільність сприятиме також охороні української літератури від заниженої оцінки як несамостійної, оскільки ще в добу Давньоруської держави було створено ряд оригінальних творів-шедеврів: «Слово о полку Ігревім», «Слово про закон і благодать» Іларіона тощо [6; с.99].
Щоб вивчення літератури дало бажаний результат, В. Пачовський вважає, що кожен твір, який вивчається, треба «оживити актуалізацією», поєднати вивчення літератури з надбанням української філософії.
Державотворчу роль він відводить і предмету історії, вважаючи, що всі події варто оцінювати з державного становища, виховуючи покоління, «свідоме ціли своєї нації» [6; с. 101]. Це ж стосується й історії мистецтва. Уривки з літописів княжої й козацької доби сприятимуть вихованню покоління, гордого за свій народ і за його заслуги у всесвітній історії.
Аналізуючи програму з історії, В. Бачовський вказує, що метою історії як предмета в середній школі, не є виховати істориків, але виховати людей і громадян, спосібних до конструкції держави [8; с. 234].
Завданням історії, на думку В. Пачовського, є виховання покоління, свідомого мети своєї нації, свідомого, що український народ не був і не є чимось нижчим від сусідів.
Важливі завдання, за висновком В. Пачовського, має вирішити вчитель у процесі вивчення географії, яке вчений відніс до предметів українознавчого спрямування, оскільки лише усвідомлення власної окремішності, любов до рідного краю і бажання мати в ньому власну владу перетворює людей в активну політичну силу. З усвідомленням своєї території, переконує В. Пачовський, народжується патріотизм, любов до своєї землі, батьківщини й народу. Оскільки земля є основою для створення власної держави і зміцнення нації, то треба вивчати географію рідної землі, «щоб осягнути свідомість своєї території, щоб зв’язати себе містичними вузлами прив’язання до рідної землі, збудити в собі любов до своєї землі – і стати з безпутного народу надією свідомою своєї ціли» [6; с. 107].
Педагог подає низку пропозицій, опираючись не лише на українську традицію, але і на західноєвропейський досвід, зокрема, здобутки Німеччини в галузі виховання. Важливими засобами формування в молоді ціннісних орієнтації вважає національні концерти, свята, драматургію, прогулянки, функціонування таборів, наголошуючи на необхідності перетворити останні остання в місце виховання свідомої молоді.
Висновок
Перший педагогічний конгрес справді став неординарною подією у Галичині. Своєю проблематикою він сколихнув усю передову громадськість акцентуючи увагу на проблемах національного виховання. Були підняті такі його пласти, які раніше ніколи на обговорювалися таким широким загалом. Головне, що були створені передумови, як слушно стверджував Б. Ступарик, «для пошуків напрямів і шляхів формування українського характеру без огляду на швидкозмінні життєві умови» [7; с. 113].
Також слід відзначити, що саме на конгресі було зроблено висновок, що право на національне виховання – це самозрозуміла життєва необхідність для розвитку нації. Здійснювати його може тільки рідна виховна установа з рідним виховником.
Перший український педагогічний конгрес зазначив, що за єдино доцільну визнає систему виховання, що спирається на християнську віру, науку і мораль.
Глибокому аналізу на конгресі було піддано не лише зміст шкільної, а й позашкільної виховної роботи, професійної освіти молоді і т. д. Однак в умовах жорстокого переслідування всього українського здійснити задумане повною мірою не вдалося. Та ці справи є важливим джерелом розробки змісту освіти і виховання в сучасні школі.
Список використаних джерел
Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376с.
Діло. – 1935. – 24 листопада. –С. 314
Кузьмів Я. Напрями національного виховання // Перший Український Педагогічний Конгрес. – Львів: Рідна школа, 1938. – С. 191-194
Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-т роки ХХст.) – К.: Наукова думка, 2001. – 559с.
Пачовський В. Українознавство у виховання молоді // Перший Український педагогічний Конгрес. 1935. – Львів, 1938 – С. 90-112
Перший Український педагогічний конгрес 1935. – Львів: Накладом т-ва «Рідна школа», 1937. – 252с.
Ступарик Б. М., Мацюк В. Д. Ідея національної школи та національного виховання в педагогічній думці Галичини (1772-1939). – Коломия: Вік, 1995. – 173с.
Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення. – К.: ІЗМН, 1991. – 336с.
Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних виявах // Перший Український Педагогічний Конгрес. – Львів: Рідна школа, 1938. – С. 17-88.