НАРОДНІ ІГРИ ТА ЗАБАВИ

(СЦЕНАРІЙ СПОРТИВНОГО СВЯТА)

Мета: на прикладі українського фольклору показати, що піклування про здоров’я дітей завжди посідало чільне місце в житті українців; виховувати бажання грати в народні ігри та повагу до надбань українського народу, до мови, традицій та обрядів.

Дія відбувається на поляні

Діти під мелодію “Ой лопнув обруч” вибігають на поляну.

Гра “Сороки”.

А сорока білобока: че, че, че, че, че, че!

Проти сонця до віконця крекоче, крекоче.

Нумо ж , діти, рвати квіти, поки час, поки час!

Будуть гості, ще й не прості нині в нас, нині в нас!

При словах “Нумо ж діти, рвати квіти” і т.д. діти вдають, що збирають квіти. В чотирьох останніх тактах (із повторенням бігом, під ритм пісні наслідують руками лет сороки.)

Діти гостям дарують квіти.

Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки. Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики й дівчатка, чорняві та біляві, високі і низенькі, маленькі і не дуже...

“Як дитина бігає і грається, так її здоров’я усміхається” – стверджує прислів’я.

І так ведеться з давніх давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто бабусі і дідусі. І навіть дідусі та бабусі наших дідусів та бабусів теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували свої забавки. Колективна творчість, напевно ф породила так багато ігор.

Наші батьки ще пам’ятали всі ці ігри без книжок, але на жаль, ми вже їх розгубили. А це ж так, як і рідна мова, пісні, обряди, також наш найдорогоцінніший скарб і його втратити не годиться. Адже гра – це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.

В іграх закладена мудрість народна. Вони не лише розвиваються фантазією, кмітливість, спритність, а й вчать справедливості, чесності, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ.

Колись діти збиралися і гралися в різні ігри. А для цього вони знали багато забавок. Послухайте їх:

Ходить квочка коло кілочка,

Водить діточок одноліточок.

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Більшому – більший,

Меншому – менший,

Шур у піч!

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі хліб, паляниця,

Кому доведеться, той буде жмуриться.

Пливе качка по воді

Несе яйця золоті

По одному золотому,

А ти, качко, йди додому.

Зоря зірниця,

Красна дівиця,

По полю ходила,

Ключі згубила,

Місяць бачив –

Не сказав,

А сонце йшло,

Ключі знайшло.

З українських діточок

Невеличкий наш гурток.

Сходимося тут щодень,

Для забави, співанок.

Для потіхи і науки,

Пізнавати різні штуки:

Як до маршу всім ходити,

Гарно вірші говорити.

Як вдягатись, мити, їсти,

І при людях чемно сісти.

Уклонитись, привітати,

І на “позір” струнко стати.

Крім того не дають нудитися, марнувати час. Бо коли не вмієш гратися, можна ненароком і шкоду зробити. Отак, як мій котик Мурчик. Сподобалась йому кулька на новорічній ялинці – він уже й тут. Став навшпиньки, торкає її лапкою... дзенькнула кулька об підлогу й розбилася – догрався!

Або ще інший випадок із Мурчиком. Одного разу пішли всі з дому, забувши сховати целофановий кульок, у якому зберігався великий клубок вовняних ниток для плетіння. Повернулися – а від кулька лише клаптики по підлозі розкидані. Увесь клубок розмотаний, обидві кімнати нитками засновані. Ото вже награвся!

А щоб із вами не трапилося подібних пригод ми зібрали і записали ці веселі ігри, які нікому не зашкодять. Знаходьте, які вам до вподоби і грайтесь.

А коли вас навіть всього двоє – не біда. Є доволі ігор, які можна вдвох затівати. І для великого гурту ігор стільки завгодно.

Була в лісі.

Дівчаткам, як ніжнішим та й таким, що їх злякати легше, ніж хлопчиків, пасує ця гра. Стають у парі одна навпроти другої.

Була в лісі?

Була.

Рубала дрова?

Рубала.

Бачила вовка?

Бачила.

А боялася його чи ні?

Ні.

Та котра питала, змахує хустиночкою перед очима другої.

До баби по сіль.

Двоє хлопців стають один навпроти одного. Хтось починає:

Підеш до баби по сіль?

Піду.

А не боїшся її псів?

Ні.

Щоб упевнитись що це так, той хто питав сплескує перед очима другого в долоні. Якщо той кліпне, то боїться, а як витримає – не боїться. Тоді той кого випробували каже:

Ану ж подивимось, чи не злякаєшся? Та міняються ролями.

Танцювала риба з раком.

Танцювала риба з раком: гоп, гоп, гоп, раз, два, три!

А петрушка з пастернаком: гоп, гоп, раз, два, три!

А цибуля дивувалась: гоп, гоп, раз, два, три!

Де та чвірка так дібралась: гоп, гоп, раз, два, три!

Танцював сніп з коромислом,

А коновка з перевеслом,

А макітра з макогоном

Реготалась під ослоном:

Ха, ха, ха, ха, го, го, го, го, гоп, гоп, раз, два, три!

При словах “гоп, гоп” діти підскакують.

При словах “раз, два, три!” – плещуть тричі в долоні.

Перстенець.

Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Котрась дитина відходить у бік. І закриває очі. А ведучий підходить до дітей і кладе в долоню комусь перстенець. В цей час та дитина котра відійшла вбік повертається, а гурт хором звертається до неї:

Гадуль, гадуль, гадулька,

Десь там моя зозулька,

По полю ходила

Золоте пір’я збирала.

Тоді та дитина, котра відійшла відгадує в кого перстенець, промовляючи слова:

Вий, вий завивай

Ти Оксанко, перстень дай.

Пташка в клітці.

Пташко, пташко, коли з клітки в небо злетиш? – тричі повторюють діти, ходячи довкола “пташки”, що стоїть непорушно із зав’язаними очима. Потім усі зупиняються, і один з гравців запитує:

Пташко, пташко, вгадай, хто відчинить твою клітку? Кого пташка впізнає по голосу, тай і займає її місце.

Журавель.

Учасників довільна кількість.

На середині грища креслять коло