Значну роботу з впровадження в школах ручної праці проводила комісія, створена при Херсонській дирекції народних училищ у 1913-1914 роках. Комісія прийшла до висновку про необхідність докорінного реформування навчання праці на основі зв'язку її з життям і забезпечення розвитку самостійної творчої діяльності учнів. У напрямку пошуків нових шляхів здійснення трудового навчання працювали і вчителі-практики. Так, учитель Богодарівського народного училища А. Вержбицький склав програму, в основу якої поклав зв'язок навчання праці з життям трудового селянства.

Питання трудового навчання стояло також і на вчительських з'їздах, які проходили в 1916 році в усіх навчальних округах України. У матеріалах з'їздів відзначалося, що ручну працю необхідно запровадити не тільки в початкових, айв усіх середніх школах.

На з'їздах була створена комісія з питань реформи середньої школи, до складу якої входила і підкомісія з ручної праці. На основі матеріалів з'їзду, а також практичного досвіду шкіл з трудового навчання підкомісією були розроблені нові програми з ручної праці. Весь курс предмета поділявся на чотири концентри:

- пропедевтичний дошкільний курс ручної праці (ліплен-ня, обробка паперу, тканини);

-І - III класи (11-13 років) (картонажно-палітурні роботи);

- IV-V класи (14-16 років) (обробка металу);

- VI-VII класи (реміснича спеціалізація по виготовленню наочних посібників з фізики, математики, природознавства тощо).

Слід визначити, що розроблена програма була однією з найкращих, порівняно з усіма попередніми, вінцем трудового навчання в дореволюційний період.

Ручна праця в українській радянській школі

З перших років після Жовтневої революції трудове навчання в школах розглядалося як складова частина підготовки під-ростаючого покоління до виробничої діяльності. Проте ця робота мала значні труднощі, пов'язані з політичною нестабільністю та економічною розрухою.

У таких складних умовах працював видатний педагог-практик А.С. Макаренко, який багато зробив для розвитку трудового навчання в початковій школі. Він на практиці довів, що саме трудове виховання лежить в основі формування особистості, самостійної, творчої, що саме праця є джерелом духовного та морального збагачення людини. І творча праця можлива тільки тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, коли вона свідомо бачить у ній радість.

Свій педагогічний досвід А. С. Макаренко виклав у книгах «Педагогічна поема», «Прапори на вежах» та ін.

У 30-х роках провідне місце в системі народної освіти в Україні займає єдина трудова школа-семирічка. Важлива роль у навчальному процесі трудової школи відводиться ручній праці: навчанню в майстернях, сільськогосподарській праці. З перших днів навчання учні працювали в робочих кімнатах, де виготовляли вироби з пластиліну, паперу, картону, тканини, обробляли дерево і метал. До сільськогосподарської праці залучалися всі учні. Вони готували насіння до сівби, перевіряли схожість, очищали зерно, брали участь у польових роботах.

У зв'язку з незадовільним рівнем загальноосвітньої під-готовки учнів з 1937 року викладання праці було зовсім знято з навчального плану школи. Як показав наступний досвід роботи школи, це було великою помилкою, яку виправили лише у 1953 році. І з цього часу в навчальні плани школи знову вводиться ручна праця (I-IV класи), праця в шкільних майстернях (V-VII класи), практикум з машинознавства, сільського господарства та електро-техніки (VIII-Х класи). Однак, це не в повній мірі забезпечувало корінне поліпшення трудового навчання і виховання учнів. У 1958 році був прийнятий «Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У цьому законі були чітко визначені завдання школи в галузі трудового навчання і виховання. Протягом наступних років проводилася робота з удосконалення системи трудового навчання і виховання учнів. Проте, незадовільне забезпечення великої кількості шкіл належною базою, відповідними кадрами, переобтяження програм і підручників не дало можливості повністю реалізувати поставлені завдання. Незважаючи на це, творчо працюючі педагоги-практики досягли значних успіхів у трудовому навчанні і вихованні школярів.

Ім'я видатного українського педагога В. О. Сухомлинського відоме не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. Його педагогічна спадщина багата і різноманітна. Вся діяльність цього великого вчителя пронизана ідеями гуманізму, віри у великі мо-жливості кожної дитини в умовах вірно організованого виховання, об'єднуючи в собі колективні форми та індивідуальний підхід до кожного учня.

Важливим засобом трудового виховання молодших школярів Сухомлинський вважав залучення їх до різноманітної трудової діяльності, продуктивної праці. Він не раз зазначав, що елементарні види ручної обробки матеріалів у початкових класах - перший, але дуже важливий етап трудового навчання. Вміння та навички, яких набувають учні на уроках ручної праці, є умовою формування й розвитку інших, складніших умінь і навичок, котрими вони оволодівають у середньому і старшому віці. Навчившись вирізати з паперу або випилювати лобзиком, учневі легше буде працювати на лещатах, токарному верстаті, обробляти металеві деталі на-пилком, приступати до конструювання радіоприймачів тощо.

Праця, у розумінні цього вчителя-гуманіста, має перетворитися у творчість, оточену ореолом краси, гордості, особистої гідності.

В. О. Сухомлинський писав: «Творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування,