Як підтверджує методичне забезпечення дравецького дитячого садка, найулюбленішою грою закарпатських дітей було котіння обруча: їх було аж 200 штук. Серед інвентаря, який слугувавав розвитку навичок ручної праці, тут були голки для нанизування (45 шт.), паперові зірки (6 коробок), різнокольорові кружечки (110 шт.) – дидактичний матеріал, що перейшов у практику дошкільного виховання Закарпаття з рекомендацій Ф.Фребеля. Крім того, тут був пристрій для плетіння лози, за допомогою якого діти виготовляли батіжки, килимки, підставки під казани тощо. Попри те, що офіційні «приписи» не передбачали заняття з ліплення, вихователь аналізованого дитячого садка практикувала вправляння дітей у цьому виді діяльності за допомогою тіста (діти ліпили «вишеньки", прикріплювали їх до стебел, а потім робили з них «дерево»).

Офіційні угорські вимоги минулого не передбачали навчання дітей письму, проте в дошкільному закладі с.Дравець було 39 штук дощечок для письма, що свідчить про намагання вихователя підготувати дитину до цього виду шкільної діяльності.

Зауважимо, що майже кожний дошкільний заклад Закарпаття досліджуваного періоду був забезпечений угорським журналом “Дошкільне виховання”. (Для порівняння: сьогодні 29 дошкільних закладів Ужгорода мають у своєму розпорядженні – примірників провідного дошкільного видання сучасності – журналу «Дошкільне виховання»). В охарактеризованому дитячому садку с. Дравець були його підшивки за 1901-1914 роки, а також підшивки “Газети для народних учителів” за 1900-1915 і 1916 рр. Багатою виявилася і його спеціальна методична література: підручники: “Вивчення угорської мови” (М.Ланґ), “Дошкільне виховання”, “Розвиток мови та розумовий розвиток” (Ш.Переш, М.Молнар), “Зразки”, “Основи ручної праці” (Г.Деметер, Д.Козма), “Заняття дітей дошкільного віку” (Л.Екснер), “Наука маленьких людей” (Я.Ембер), “Ручна праця” (Я.Сикеї), збірки “Весняні квіти”, “Віночок”, “Ігри” (М.Молнар), “Дитячі вітання” (М.Кобань), “Казки”, “Угорські дитячі ігри” (А.Кіш), “Найкращі казки” (Е.Бенедек) та інші.

Викладене переконує в тому, що методична база розвитку і виховання дітей у закарпатському сільському дитячому садку кінця ХІХ – початку ХХст. нічим не потупалася, а подекуди (особливо в питаннях розвитку дрібної моторики рук, трудового виховання) переважала сучасні дошкільні заклади. Цей досвід вважаємо позитивним і в сучасних умовах. Щоправда, змістова наповнюваність життя дітей у тогочасному дошкіллі носила проугорський характер.

Закономірно, що проаналізована діяльність дошкільного закладу с.Давець засвідчує про належний фаховий рівень і педагогічну майстерність його вихователя – вже згадуваної Ізабелли Ігнацне Сонді. Порівнюючи особливості підготовки кадрів для інституцій дошкільного виховання Закарпаття досліджуваного періоду та початку ХХст., маємо зауважити, що можливості отримання освіти в сучасних умовах для української молоді є незрівнянно вищі. Різняться між собою концептуальні засади підготовки кадрів для потреб дошкільної освіти. Пороте її зміст, форми та методи і понад 100 років тому забезпечували озброєння фахівців теоретичними основами і практичними навичками для навчання і виховання маленьких дітей.

Зіставимо, для прикладу, перелік предметів рекомендований для вивчення у закладах із підготовки вихователів у 1911/1912 н.р. із дисциплінами сучасного педагогічного училища. Як підтверджують дані Додатку Ц, в основному він співпадає, а на першому курсі є майже ідентичним, з тою лише різницею, що в педучилищах початку ХХІ ст.. вивчають дисципліни, яких на 100 років тому ще не існувало, а саме: основи інформатики та обчислювальної техніки, допризивна і медико-санітарна підготовка. Фізику та хімію зараз вивчають на першому курсі, тоді ж відомості з хімії опановували на ІІ, а фізики – на ІІІ курсах. Дещо ширшим є сучасний перелік методик: образотворчого мистецтва, ознайомлення з природою і екологічне виховання, розвитку мови і навчання грамоти, фізичного виховання; практикум із логопедії. Педагогічна практика зараз починається на ІІ курсі і триває до 2-го півріччя ІV курсу, а в угорських закладах – на ІІІ – ІV курсах. У закладах із підготовки вихователів початку ХХ ст. предмети, як каліграфія, астрономія, ручна праця (пошив верхнього одягу). Велика увага приділялася вивченню релігії та моралі (навчали протягом 4 років) – у наш час «Основи релігієзнавства» вивчаються лише в першому півріччі ІV курсу. На нашу думку, доцільність викладання цього предмету саме в педагогічних закладах має велике значення. За висловлюванням В.О.Сухомлинського він вбачав : «…одно з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя. Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань [, 446].

Показовим є порівняльний аналіз контролю знань майбутніх вихователів: у закладах 1911/1912н.р щороку екзаменувалися майже з усіх дисциплін, при цьому іспит на здобуття кваліфікації включає, як ми вже зазначили, письмові та усні завдання з більш, ніж 10 предметів, а також відкрите заняття в дошкільному закладі. Сьогоднішня практика екзаменування є демократичнішою та простішою.

Отож, можна констатувати, що попри віддаленість у часі та відмінне концептуальне підґрунтя, практичний досвід і методичні напрацювання у сфері розвитку та виховання дітей дошкільного віку Закарпаття і підготовки для цієї роботи вихователів, не втратили своєї значущості на межі ХХ – ХХст.