Закономірності процесу навчання

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономір-ностей процесу навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту осо-бистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосві-чена, висококваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбува-ється. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спе-ціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найви-щим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчи-теля, його фінансова забезпеченість, оснащення школи тех-нічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, вихо-вання, розвитку особистості. Вона матеріалізується че-рез уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібнос-тей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'я-зує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педаго-гічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння шко-ляра застосовувати теоретичні знання на практиці, вияв-ляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рі-

шень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники. На ефективність навчання впливають і такі си-стемні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залеж-ність засвоєння знань від ефективності системно організо-ваного повторення; використання попереднього досвіду уч-нів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матері-алу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тіль-ки після засвоєння простих способів тощо.

Принципи навчання

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система ос-новних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпе-чує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо-в'язує викладати предмет на підставі перевірених науко-вих даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з ін-шими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мі-рою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладан-ня в навчальному процесі. У школі систематичність дося-гається послідовним викладом навчального матеріалу, ви-діленням основного, логічним переходом від засвоєння по-переднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні УСВІДОМЛЮЮТЬ структуру знань, з'ясовують логічні зв'яз-ки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здо-буття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність на-вчання: від простого — до складного.'

З урахуванням вимог послідовності навчання склада-ють навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового ма-теріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Принцип доступності, дохідливості викладання. Ви-являється в компенсуванні складнощів змісту навчально-го матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Ко-менського: для того, щоб учні були зачаровані навчаль-ним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовува-ти-точні мову, жести.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у вико-ристанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практич-ній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності учнів. Виник і роз-вивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Пе-редбачає широке використання у навчанні проблемних ме-тодів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють ак-тивізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових опе-рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук-ції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчально-го матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчаль-ній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяль-ністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї система-тичне повторення засвоєних знань, варіативність і дифе'

ренціація вправ, роботи для засвоєння складного матері-алу доступними методами. Використанню