Принцип наочності. Передбачає навчання на основі жи-вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, му-ляжі, математичні фігури), символічна (географічні кар-ти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви-явити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допо-магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч-нів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психоло-гічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і на-вичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріп-лення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смис-ловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мис-лення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманіт-них вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до Раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає вРахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності

учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці-кавих прикладів, застосування наочності і технічних за-собів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетради-ційні принципи навчання:

Принцип демократизації. Означає організацію навчаль-ного процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізич-ного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєд-нання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

Принцип диференціації навчального процесу. Перед-бачає дозування навчального матеріалу для учнів з ураху-ванням їх загального розвитку, намаганням кожного шко-ляра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуаль-них функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчаль-но-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-профе-сіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм на-вчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчан-ня різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчи-тель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йо-му допомагають правила навчання (окремі вимоги до ви-кладання).

Вони розкривають і конкретизують різні аспекти прин-ципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усві-домлювали необхідність знань для життя!»: «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мис-лення учнів!», «Навчай енергійно!» та ін.

Запитання. Завдання

1. У чому полягає сутність основних закономірностей навчання?

2. Доведіть єдність і взаємозв'язок принципів навчання.

3. Яка відмінність між поняттями «принцип навчання» і «правило навчання»?

4. Як реалізується у навчанні єдність теорії і практики?

5. У чому виявляється взаємозв'язок слова, наочності та практич-ної діяльності у навчанні?

6. Які з наведених умов відповідають принципу науковості на-вчання?

а) відповідність обсягу і ступеню складності матеріалу, що вивча-ється, віку учнів;

б) відповідність змісту навчання рівню сучасної науки;

в) встановлення на уроці змістового центру матеріалу, що вивча-ється;

г) формування позитивного ставлення до матеріалу, що вивчається; г) постійний контроль за якістю засвоєння знань.

7. Обгрунтуйте доцільність нетрадиційних принципів навчання.

8. Як співвідносяться доступність навчання й індивідуальний під-хід до учнів?

9. Від чого залежить пізнавальна активність учнів у процесі на-вчання?

3.5. Загальні методи навчання

Методи навчання та їх класифікація

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та уч-нів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

У вузькому значенні метод навчання є способом керів-ництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконува-ти три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем,, в якому поєднані гносео-

історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літера-тури, мистецтва. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу.

.?-::-, Методичні вказівки

В процесі засвоєння цієї теми треба зрозуміти тісний зв'язок здібностей з діяльністю людини, з її знаннями, уміннями та навичками, а також те, чим здібності від них відрізняються.

Основні поняття та ключові слова: здібності, структура здібностей, загальні здібності, спеціальні здібності, задатки, обдарованість, майстерність, талант, геніальність, схильність.

Література

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна пси-хологія. - К: МАУП, 2000. - 256 с. - С. 45-46.

2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. — К.: Либідь, 1999. - С. 100-103,116-122.

3.