Характеристиці психологічних бар'єрів спілкування вчителя особливу увагу приділяє В. Кан-Калик (3). Найтиповішими з них є: незбіг настанов: учитель приходить на урок із цікавим задумом, захоп-лений ним, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого недосвідчений учитель роздратований, нервує; бар'єр боязні класу характерний для вчителів-початківців, вони непогано володіють матеріалом, добре підготу-валися до уроку, але сама думка про безпосередній контакт із дітьми лякає їх; відсутність контакту: вчитель входить до класу і замість то-го, щоб швидко організувати взаємодію з учнями, починає діяти «авто-номно» (наприклад, пише пояснення на дошці); звуження функцій спілку-вання: педагог враховує тільки інформаційні завдання спілкування, зали-шаючи поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції спілку-вання; негативна установка на клас: попередній негативний досвід спілкування з цим класом чи учнем; боязнь педагогічних помилок (за-пізнитися на урок, не вкластися в час, неправильно оцінити відповідь дитини тощо); наслідування: молодий учитель наслідує манери спілку-вання іншого педагога, придушуючи власну педагогічну індивідуальність.

Наявність зазначених бар'єрів спілкування зазвичай породжує ма-лоефективні моделі спілкування вчителя з учнями. Докладну характе-ристику моделей спілкування ви знайдете у праці В. Кан-Калика «Вчи-телю про педагогічне спілкування» (с. 101 —109). Автор характеризує вісім моделей спілкування. Модель першу умовно називають «Мон-блан», бо педагог підноситься над класом, як гірська вершина. Він відірва-ний від учнів, мало цікавиться особистістю школяра та своїми взаємина-

ми з ним. Спілкування зводиться лише до повідомлення інформації. Подібна модель формалізує всю систему навчально-виховного процесу, формує в учнів пасивну позицію у педагогічній взаємодії.

Модель друга — «Китайська стіна» — характеризує таке спілкуван-ня педагога з вихованцем, коли педагог намагається підкреслити свою зверхність, виявляє зневажливе ставлення до дитини. Модель третя — «Локатор». Тут переважає вибірковість учителя в організації взаємин із учнями. Він зосереджує свою увагу або на групі слабких або, навпаки, сильних учнів. Унаслідок цього не створюється цілісна й безперервна система спілкування. Модель четверта — «Робот» — характеризує по-ведінку педагога, який цілеспрямовано й послідовно діє на підставі пев-ної програми, незважаючи на обставини, що потребують змін у спілку-ванні. Модель п'ята — «Я сам». Сутність цієї моделі полягає в тому, що вчитель постає в ролі головної дійової особи, нерідко гальмуючи цим усі вияви ініціативи з боку учнів. Модель шоста — «Гамлет» — харак-теризує дії вчителя, для якого властиві постійні сумніви: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на те чи те зауваження тощо. Модель сьома — «Друг». Тут учитель може втратити діловий контакт у спілкуванні. Модель восьма — «Тетерук» — характеризує педагога, який під час взаємодії з учнями чує лише себе, не спрямований на учня, не усвідомлює його переживань та потреб у ситуації контакту.

Чи можливий розвиток професійної комунікативності? Якщо так, то що для цього потрібно робити?

Психологи схильні вважати здібність до мовленнєвого спілкування природженою (1). Та велике значення для розвитку цієї здібності має відповідна система виховання. Для її розвитку потрібні насамперед про-фесійне самопізнання та професійне самовиховання. Вчені розробили програми з вивчення професійно-педагогічної комунікативності (З, с. 54 — 55). Самоаналіз рівня сформованості комунікативності може бути здійснений з урахуванням таких тез:

1. Оцінка досвіду спілкування з дітьми: наявність вираженої потре-би в спілкуванні з дітьми; труднощі, які виникають у спілкуванні з різ-ними дітьми.

2. Емоційні переживання до, під час і після закінчення спілкування з дитиною.

3. Засоби, які найчастіше використовуються у спілкуванні з дітьми.

На підставі одержаної інформації розробляють програму самовихо-вання комунікабельності. Вона має враховувати індивідуальні особли-вості людини.

Як завдання з комунікативного самовиховання можуть бути вико-ристані вправи на розвиток спостережливості у спілкуванні, формуван-ня м'язової свободи в процесі педагогічної діяльності, керування ува-гою у спілкуванні, розвиток комунікативної уяви, техніки і виразності мовлення, невербальних засобів. Потрібно також збагачувати досвід комунікативної діяльності, беручи участь у громадській роботі.

Для розроблення програми самовиховання комунікативності рекомен-Дуємо miKO|)HCTara праці в Леві) в Кан-Калика, І. Юсупова, Д. Карнегі (5, d, о, 4;. Слід також ознайомитися з порадами для педагогів-початківців, що викладені в підручнику «Основи педагогічної майстерності» (6).

3. Виконання вправ "а розвиток професійної комунікативності

Вправа 1. Ознайомтеся з книгою В. Леві «Мистецтво бути іншим» (розділ «І спій спілкування»). Опишіть особливості вашої особистості за допомогою запропонованих автором психологічних характеристик «генія спілкування». Відзначте сильні і слабкі сторони своєї комуніка-тивної підготовки.

права 2. Ознайомтеся з відеозаписом фрагментів уроку кількох учителів. Проаналізуйте рівень їхньої професійної комунікативності. Підготуйте рекомендації щодо удосконалення їхніх професійно-комуні-кативних здібностей.

оправа 3. Розробіть кілька педагогічних ситуацій, в яких учитель організував би відомі вам моделі педагогічного спілкування. Варіанти запропонопаних ситуацій обговорюються в групах студентів.

родоііж заняття потрібно організувати роботу студентів із фор-мування елементарних навичок спілкування. Для цього варто викорис-тати наступні вправи.

права 4. Оберіть партнера для спілкування, запропонуйте йому обговорити цікаву проблему. Ваш співрозмовник є лідером контакту, ви посідаєте позицію пасивного слухача. Потрібно перехопити ініціа-тиву у спілкуванні. Вправу вважають виконаною, якщо вам вдалося змінити тему розмови.

Для студентів, які мають високі показники розвитку комунікатив-ності, цю Ішраву слід ускладнити, залучивши, наприклад, до розмови двох одногрупників> і змінити тему бесіди. Аналізуються прийоми, за допомогою яких студентам удалося перехопити ініціативу.

права ,). Візьміться за руки і утворіть коло. Іншим учасникам про-онується по черзі увійти в це коло, використовуючи різні способи ^прохання, гумор, питання, натяк, наказ).

Мета спілкування — дістати дозвіл пройти крізь коло. Аналізують-ся прийоми встановлення контакту.

Вправа 6. Реалізуючи всі стадії спілкування (як мовні, так і до-мовни, організуйте взаємодію з присутньою в аудиторії людиною.

Оцінка