Принцип єдності вимоги й поваги до учня А. Макаренко сформулю-вав гранично чітко: «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». У педагогічній діяльності вимога є важливим способом впливу на учнів. Педагогічний такт учителя дає учневі змогу побачити в цій вимозі вияв поваги до його особистості. «Коли ми від людини багато вимагаємо, то в цьому самому і полягає

наша повага, саме тому, що ми вимагаємо, саме тому, що ця вимога вико-нується, ми і поважаємо людину» (3, с. 210 — 211). Позиція педагога — бути водночас і вимогливим, і добрим до учнів, виявляючи довіру й турботу. Вимогливість як форма вияву поваги до особистості школяра, віри в його сили, має бути позитивно підкріплена ставленням учителя, послідовністю його дій. Такт потребує від учителя, щоб він, залишаючись непримиренним до порушень норм моралі з боку учнів, обов'язково зберігав повагу й гарні стосунки з дітьми, допомагаючи виходити із складних ситуацій. Щоб визначити міру вимоги до учня й міру заохо-чення, педагогові слід знати особливості кожної дитини, її внутрішню позицію. «Втрачається міра — втрачається й педагогічний такт», — підкреслив І. Синиця.

Звідси й наступний принцип — принцип міри. Заслуга обгрунту-вання цього принципу в мистецтві виховання взагалі й стосовно педа-гогічного такту зокрема належить також А. Макаренкові, який зауважу-вав: «За що б ми не вхопилися в справі виховання, ми всюди прийде-мо до цього питання — до питання міри, а якщо сказати точніше — до середини... Слово «середина» можна замінити іншим словом, але як принцип це треба мати на увазі при вихованні дітей» І. Ця золота середи-на, певна гармонія в розподілі суворості й ласки має бути завжди, бо «надмірність у тому чи іншому ставленні до учнів часто закінчується протилежним, тобто дає зворотну реакцію». Надмірна вимогливість при-зводить до непослуху, надмірна серйозність — до легковажності, над-мірна поблажливість — до грубості і т. д. (7, с. 29). Принцип міри вира-жає діалектичний підхід до використання засобів впливу. Вміння ніде не переборщити А. Макаренко вважав ознакою здібного педагога.

Виявляючи повагу й вимогливість до дитини, вчитель мусить дбати про збереження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авто-ритету, не припускатися вчинків, висловів, які ганьблять його як на-ставника. Руйнування авторитету зводить нанівець силу впливу вихо-вателя. Інтерпретація вчителем провини учня не повинна розривати психологічного зв'язку з ним, а, поглиблюючи гуманні стосунки, ство-рювати в його свідомості зразок для наслідування у ставленні до себе та інших. Застосування цього принципу дає вчителю можливість за пев-них обставин розумно відступати, зберігаючи гідність.

Слід наголосити й на такому важливому принципі педагогічного такту, що характеризує тактику його дій, як раціоналізація негативних емоцій, що нерідко спотворюють сприймання педагогічної ситуації. Як радять психологи, позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо й відкрито виражати, а негативні — пропускати через фільтр свідомості: «Усьому приємному я радію, а неприємне на-магаюсь усвідомити, щоб позбутися його». Тому педагогові потрібно вчи-тися змінювати емоційні реакції на розсудливі.

Завершити розгляд принципів педагогічного такту доцільно аналі-зом принципу — піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. Вияв поваги до особистості — це не лише моральне явище, це також вплив на психічний і фізичний стан. Педагогічний такт дає змогу торкну-тися цих сфер особистості дуже обережно.

Названі принципи пов'язані між собою, вони доповнюють один од-ного. Дотримання їх передбачає наявність у вчителя певних морально-психологгчних якостей, які є передумовою педагогічного такту: любові до дітей, чуйності, витримки, принциповості, спостережливості, врівнова-женості, послідовності, поміркованості, розсудливості, справедливості, доброзичливості, передбачливості, щирості, відвертості, уважності, довір-ливості, кмітливості, творчого мислення.

Серед таких якостей слід виокремити ті, розвиток яких потребує особливої уваги в процесі професійної підготовки вчителя. Ця спосте-режливість — вміння виокремлювати педагогічне значущі деталі, — що дає педагогові можливість з'ясувати мотиви й наміри дій учнів. Тактовний і спостережливий учитель може «підібрати ключі» до серця дитини, передаючи їй свої почуття й помисли так, щоб вона сприйняла їх як власні. Витримка й самовладання сприяють вибору розумного й продуманого рішення навіть у гострих конфліктних ситуаціях. Витри-маний учитель контролює себе і стримує вияв негативних емоцій, нама-гаючись бути критичним до себе й чуйним до вихованця. Передбач-ливість — здатність подумки уявити можливі наслідки своїх слів і вчинків — дає змогу значно зменшити моральні втрати під час педаго-гічної взаємодії.

Творче мислення потрібне вчителеві для проектування особистості вихованця, побудови стратегії й тактики у складних педагогічних ситу-аціях.

Для оволодіння педагогічним тактом педагогу потрібно мати й суто зовнішні навички вияву почуттів — голосом, поглядом, жестом, позою адекватно виражати своє ставлення.

Педагогічний такт передбачає гнучкість у поведінці вчителя — так-тику. Педагог виступає перед дітьми в різних ролях, які потребують різної тональності: на уроці — чіткості, коректності, а подеколи й сухо-го звернення, у позакласній роботі — невимушеності, розкутості, заду-шевності, які особливо важливі в індивідуальній розмові, спілкуванні під час гри, в поході.

Особливого значення тактовність набуває у конфліктних ситуаціях. Педагогові, зокрема молодому, важливо дотримуватися певних правил тактовної поведінки, розроблених психологами:—

бути впевненим у собі. Тут важливою є здатність оволодіти конфлікт-ною ситуацією, тобто розрядити емоційне напруження. Цього можна домог-тися шляхом впливу «через фізичне — на психічне»: контролювати свої рухи, мовлення, фізичне напруження. Адже міміка, пози,