своїм спокоєм і витримкою впливати на співрозмовника. Мовчаз-не розглядання обличчя учня — учасника конфлікту — дає вчителю можливість зосередитися, зрозуміти його стан, а школяреві — переклю-чити увагу в очікуванні наслідків;—

зосередившись на співрозмовникові, здійснити мисленнєвий аналіз мотивів його поведінки, щоб врахувати його інтереси й показати свою зацікавленість у спільному вирішенні проблеми. Конфлікт завжди ви-никає, коли стикаються інтереси: той, хто обмежує інтереси, здається супротивником. Тому слід побачити й сприйняти у співрозмовникові позитивне, врахувати його інтереси, його потреби, щоб об'єднати на-міри й вийти на рівень взаємодії «Ми»;—

зміцнити свою позицію щодо можливості позитивного розв'язан-ня проблеми.

Ця тактика матиме позитивні наслідки за певних умов:—

якщо вчитель відкритий у спілкуванні і володіє технікою <<Я-висловлювання» (б, с. 261 — 262; 2). Ідеться про таку форму оцінки, коли вчитель, замість звинувачень і вимог, висловлює власні почуття і думки з приводу критичної ситуації, чим спонукає співрозмовника до осмислення своєї причетності й пошуку розв'язання проблеми. Педагог будує своє висловлювання з трьох частин: перша — незвинувачуваль-ний опис події; друга — щирий вияв власних почуттів, спричинених подією, і пояснення, чому ці почуття виникли; третя — бажаний вихід (повідомлення того, якою він хоче бачити ситуацію);—

якщо вчитель орієнтується не на минуле, а на майбутнє у стосунках, тобто не дорікає минулим, а шукає виходу, думає про досягнення успіху;—

якщо вміє слухати співрозмовника, не нав'язує рішення, а, вияв-ляючи повагу до його міркувань, радиться, шукає виходу, сприйнятли-вого для обох сторін;—

якщо вчитель терплячий і толерантний. Він твердий у способі вирішення проблеми, але м'який з людьми у пошуках виходу.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНТАКТУ

НА ПОЧАТКУ БЕСІДИ. РОЛЬ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Психологічного контакту людини з іншою людиною як спільності психічного стану важливо досягти вже на першому етапі бесіди, бо інакше використання будь-яких ефектних прийомів впливу під час са-мої бесіди поза контактом не буде результативним. Прокладання ка-налів зв'язку між співрозмовниками, коли ніщо не заважає сприйнят-тю інформації, і є встановленням контакту. Початковий етап бесіди час-то називають етапом контакту, однак про контакт не слід забувати й на всіх інших етапах, а втративши спільність, повертатися до поновлен-ня психологічної єдності.

Потрібно враховувати ознаки невербально!' поведінки співрозмов-ника для ситуативного діагностування стану, в якому він перебуває, щоб визначити його готовність до взаємодії. Почати слід із вирішення про-сторового питання: наскільки близько чи далеко ми розміщені від співрозмовника. Чи відповідає ця відстань нашому задумові, як реагує співрозмовник на наші спроби змінити цю відстань? Виходимо із за-гального правила: що інтимнішою є тема обговорення, то меншою має бути дистанція. Психологи радять дискутувати на офіційні й нейтральні теми, розташовуючись на відстані 1,5 —2 м, ділитися особистими пере-живаннями — 0,5—1 м. Фізичний бар'єр можуть також утворювати різні предмети, що відгороджують співрозмовників один від одного (стіл,

парта, стільці), тому, налаштовуючись на дружню розмову з учнем, бать-ками, краще сісти поруч.

Важливим джерелом інформації про стан школяра може бути його поза. Якщо співрозмовник перебуває в закритій позі (схрещені руки й ноги), то це означає, що він не сприймає того, що ми говоримо, ми його не переконали, контакту немає. Треба посилити вплив, щоб поза зміни-лася (зняти напруження, зацікавити). Якщо учень нахилений в наш бік, це свідчить про його зацікавленість у спілкуванні (звичайно, для ефек-тивного ведення бесіди нам варто з самого початку трохи схилитися в бік співрозмовника). Якщо він сидить прямо, це означає, що нам не вдалося залучити його до розмови, і потрібні додаткові зусилля для створення атмосфери спільності. Інколи учень починає відхилятися назад — це ознака незгоди з нами, втрати контакту. Зазначмо: важли-вою є не сама поза, а її динаміка, зміни, які спостерігаємо у відповідь на певні наші дії. Ці зміни здебільшого неусвідомлювані, їх важко підро-бити. Вчитель мусить бути уважним, щоб помітити сигнали, які спові-щають про внутрішній стан учня.

На особливу увагу заслуговують руки. Коли школяр сумнівається, невпевнений або розгублений, він може потирати рукою іншу руку або почісувати голову, ніс, очі, підборіддя, вухо. І неважливо, яку частину тіла він потирає. Важливо — коли він починає це роботи. Якщо потирання пов'язане з нашими словами, це означає, що саме ми спричинили такий стан. Ми навели лише загальну схему невербальних виявів дитини, адже вони індивідуальні, бо каталогу рухів, однакових для всіх, не існує. Зав-дання вчителя полягає в тому, щоб помітити зміни в міміці й пантоміміці партнера, з яким спілкуєтесь, а не в тому, щоб вивчити, що означає певний жест. Спостерігаючи за співрозмовником, ми можемо визначити, як він реагує, а отже, наскільки дієвими є засоби, які використовуємо.

Розшифровуючи невербальну поведінку учня, вчитель має подбати про виразність власної невербально! поведінки на цьому етапі. Дивитися в очі співрозмовника (але не безперервно!) доцільно протягом усієї бесіди, бо якщо партнери не дивляться в очі, — це ознака того, що контакт втрачено. Погляд дає учителю можливість привернути увагу до себе й предмета розмови, продемонструвати прихильність (лагідний погляд) і відчуження (холодний погляд), виявити подив (запитання в погляді), іронію (насмішкуватий погляд), осуд (суворий погляд), спові-стити співрозмовника про надання йому слова. Якщо очі партнера біга-ють, якщо в нього важкий, лихий погляд, це насторожує, відштовхує, дратує. Кожна дитина потребує візуального контакту, але погляд, що триває безперервно понад 10 секунд, викликає у співрозмовника почут-тя дискомфорту1.

Дивлячись в очі, ми можемо отримати