нейролінгвістичного програмування (Д. Гріндер, Р. Бендлер), коли лю-дина думає і при цьому пригадує образи (візуальна пам'ять), її очі рухаються праворуч угору. Коли вона уявляє візуальні образи, ще не бачені нею (візуальна уява), то очі спрямовані ліворуч угору. Коли людина говорить сама з собою (внутрішнє мовлення), вона дивиться праворуч униз, коли пригадує рухи, почуття, події (кінетичні відчуття) — погляд переміщується ліворуч униз1.

Ця схема стосується правшів. У лівши усе відбувається навпаки. За цією схемою можна уявляти напрям думок партнера, що в педагогічній діяльності доволі важливо. Так, учениця, яка спізнилася, пояснює: «Ро-зумієте, у мене мама захворіла, їй вранці стало погано, і мені довелося бігти до поліклініки викликати лікаря. Тому я й запізнилася». Якщо при цьому дівчина дивиться праворуч угору, то вона згадує, як викли-кала лікаря, тобто ці події були реальними; якщо вона дивиться ліво-руч угору, це означає, що вона намагається уявити, як це могло б бути, тобто ми дістаємо додаткове свідчення про неправдивість інформації. Отже, невербальна інформація дає нам можливість контролювати рівень встановлення контакту і позицію співрозмовника.

Вербальна частина того, про що ми говоримо, також відіграє неаби-яку роль. Після встановлення невербального контакту, слід звернутися до співрозмовника. Найефективнішими тут є ритуальні форми при-вітання й розмова, не пов'язана безпосередньо з метою зустрічі (здоро-в'я, погода, актуальна подія). Це не гаяння часу, оскільки ці фрази дають нам змогу налаштуватися на співрозмовника, а йому — на нас. Інколи достатньо двох —трьох фраз, а часом — і п'яти—десяти хвилин, щоб відбулося «діагностування» співрозмовника на цей час і щоб залу-чити його до взаємодії.

На початковому етапі активною є увага вчителя, яка охоплює такі параметри:—

емоційний стан учня (зчитуємо за його мімікою, позою, жестами, інтонацією);—

ставлення учня до ситуації (визначаємо за дистанцією, особливо-стями зорового контакту, мовлення);—

власна позиція.

Урахування цих параметрів важливо для подальшої організа-ції спілкування. Уявімо: після уроку учень підходить до вас і вислов-лює претензії щодо виставленої оцінки. Він розраховував на кращу. Ось тут характер нашого спостереження дасть нам орієнтир для роз-роблення подальшої стратегії взаємодії. Увага до стану школяра підка-же, що він схвильований, переживає ситуацію. Цю небайдужість слід зберегти, підтримати його прагнення бути кращим. З'ясування став-лення учня до проблеми розкриє нам, що він вважає оцінку несправед-ливою. Тому вчитель у бесіді має пред'явити критерії, щоб подолати упередженість учня стосовно оцінки. Увага до того, як дитина ставиться до вчителя, виявить його повагу в проханні переглянути роботу. Це також слід зберегти, похваливши за те, що підійшов, хоче порозумі-тися. Аналіз власної позиції дасть можливість усвідомити початкову розгубленість (Як це могло статися? Чи не припустилася я помилки?), допоможе подолати цей етап, продемонструвати позитивне ставлення до ситуації, довести до відома всіх учнів вимоги щодо виконання ро-боти.

Техніка встановлення контакту на початку взаємодії має бути зорієн-тована на врахування даних спостереження для приєднання до парт-нера через синхронізацію поведінки з учнем (дія закону «спілкування на позитивній основі»). Для цього вчителю доцільно:—

вибрати оптимальну дистанцію для встановлення фізичного кон-такту;—

приєднатися зовнішнім виглядом — дзеркально відбити позу, поставу, посадку голови партнера, що дасть йому можливість побачити узгодженість і через неї згоду, та зміцнити фізичний контакт;—

синхронізувати темпоритм мовлення: включитися у темп дихан-ня і говоріння, рухів, щоб спочатку приєднатися, а потім повести за собою і зрештою перейти від фізичного до емоційного контакту;—

приєднатися до голосу та емоційного стану (тембр голосу, інтона-ція), для зміцнення емоційного контакту.

Як бачимо, початковий етап контакту потребує знаходження спільних психологічних знаменників. Цього ми досягнемо, якщо діятимемо в логіці: спостерігаємо психологічну сутність поведінки партнера — приєднує-мося — досягаємо спільності.

Для зміцнення контакту в педагогічній бесіді на початку взаємодії слід скористатися такими прийомами:—

подарувати співрозмовникові «три плюси»1 (посмішку, звернен-ня на ім'я, комплімент);—

виявити надію на взаєморозуміння;—

навіювати співрозмовникові його значущість;—

демонструвати непередбачувану поведінку;

^ використати особливий голос (довірчий і переконливий), особли-заспо °ГЛЯ) (прямий J Д°бР°зичливий), особливий ритм (збуджує -

МЕТОДИКА КОНТАКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТАКТУ

Недисципліновані учні, до яких раніше застосовувалися стереотипні засоби педагогічного впливу, моралізування, нерідко досить добре уяв-ляють процес бесіди з учителем, передбачають звинувачення, що викликає в них опір, прагнення не допустити втручання у своє життя У таких випадках слід передусім забезпечити контакт. Після його встановлення учень стає відкритим, у нього виникає бажання висловлюватися і сприй-мати поради педагога. Тільки після встановлення контакту вчитель може починати здійснювати цілеспрямований педагогічний вплив

Як досягти контактної взаємодії? Спеціальні дослідження Л Філо-нова показали, що процес контактування, тобто наближення позицій можна зробити керованим. Розроблена автором методика контактної взаємодії дає змогу вийти на психологічний контакт із співрозмовни-ком1. Що вона являє собою?

Методика контактної взаємодії - особлива процедура діяль-ності педагога - Ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.

Принципові положення цієї методики:

- стосунки довір'я не нав'язують, головна увага приділяється тому щоб збудити в учнів бажання спілкуватися з педагогом;

- процес контактування проходить певні етапи (стадії)-

- фіксування ознак розвитку контакту дає педагогові підставу для використання певних прийомів впливу, переходу до нового етапу спілку-

ВсІННЯ.

-Методика контактної взаємодії передбачає послідовний перехід від початкової упередженості до взаємоприйняття (змінюються установ-ки); від тривоги, невизначеності до спокою, впевненості у партнерові (змінюються почуття, емоційні стани); від підвищеного контролю до спонтанних реакцій (змінюються дії).

Розгляньмо, як розвивається взаємодія на кожному етапі, що приво-дить до діалогічної взаємодії (за Л. Філоновим).

Перша стадія - накопичення згоди. Враховуючи те що