нями. Це заважає встановленню контакту. Тому педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня. Доцільно, як ми вже зазначали, починати спілкування з обговорення нейтральної й доволі актуальної теми (спортивні змагання, події в школі, класі, кіно, погода, здоров'я тощо). Розмова має йти легко, без напруження, не викли-каючи заперечень.

Може бути обрана така тактика:—

ставити запитання, але не наполягати на відповідях;—

якщо учень промовчить, педагог може зчитати (за мімікою, жеста-ми) ймовірні відповіді, відгадати думки, психічний стан («Тобі не хоті-лося йти?», «Ти, мабуть, не впевнений, чи знайдемо ми спільну мову?»);—

ставити запитання, які потребують лише позитивної відповіді; не варто починати спілкування з накопичення розбіжностей, із зауважень, які спонукатимуть учня виправдовуватися;—

підкреслювати згоду з учнем.

На які результати в цій стадії ми очікуємо?—

установка змінюється: від упередження до створення первинної зони згоди («з учителем можна нормально говорити»);—

напруження змінюється розслабленням;—

скорочуються паузи між запитаннями й відповідями, з'являють-ся спонтанні висловлювання, бажання доповнити.

Якщо ці показники наявні в установках, емоційному стані та реак-ціях, ми можемо переходити до другої стадії.

Друга стадія — пошук спільних інтересів. Для встановлення контакту недостатньо визнання можливості «нормально говорити», по-трібно знайти точки перетину інтересів педагога й учнів, які можуть стати підґрунтям для подальшого спілкування. Завдання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтересах співроз-мовників. Обговорення спільних для обох проблем матиме позитивний емоційний відгук, збудить відчуття первинного об'єднання. Це дасть змо-гу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань.

Тактика вчителя може бути такою:—

торкнутися інтересу учня, але не розглядати його вичерпно, це збудить бажання повернутися до проблеми;—

наголосити на оригінальності висловлювання, інтересів;—

запропонувати прокоментувати певні факти, виявити зацікав-лення стосовно деталей («Що ти думаєш з приводу...»);—

якщо немає спільних тем, виявити зацікавлення інтересами осо-бистості, заздалегідь дізнатися, що цікавить учня;—

продемонструвати згоду з висловлюваннями учня.

На які результати очікуємо?

На відчуття спільності, позитивну емоційну забарвленість спілку-вання.

Третя стадія — прийняття для обговорення особистих якос-тей і принципів. Після первинної згоди на першій стадії та наявності

позитивного забарвлення спілкування на другій стає можливим розши-рення бази спілкування з метою формування готовності прийняти одне одного. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які по-зитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість.

Тактика вчителя полягає в тому, щоб підтримувати активність учня: не висловлювати сумнівів з приводу позитивних якостей, які недисцип-ліновані учні приписують собі; підкреслювати подібність поглядів, оці-нок, особистих якостей («Я теж люблю...», «Згоден з тим, що...»). Внас-лідок цього учень доходить висновку, що у нього й педагога не лише спільні інтереси, а й спільні погляди, подібні характери. Тут і стануть у пригоді такі прийоми:—

виправданої надії («Я відчував, що ми знайдемо спільну мову...», «Я була впевнена, що ти...»);—

формулювання думки учня («Як я зрозуміла, ти хочеш сказа-ти...»);—

наголошення на подібності думки («Я згоден з тобою, що...»);—

підведення підсумків (резюмування) («Із сказано тобою можна зробити висновки...»).

Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, ба-жання познайомити іншого з собою, налаштованість на обговорення якостей особистості; з'являються висловлювання: «Я вважаю...», «Зви-чайно, я...», «Мені подобається...» тощо. Ці реакції слід сприймати без-застережно і підтверджувати: «Мені теж подобається...».

Четверта стадія — виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добро-вільно розкрив свої негативні якості. Для цього педагог може вибрати таку тактику:—

якщо в розмові випливають негативні якості, то їх не засуджують і не обговорюють;—

саморозкриття (щоб викликати зворотну дію учня, педагогові варто зупинитися на деяких своїх слабкостях);—

не ставити прямих запитань стосовно недоліків поведінки, можна висловлювати сумнів з приводу чеснот школяра, які раніше було прий-нято безумовно.

Доцільно використати такі прийоми:—

висловлювання сумнівів («Невже в тебе немає недоліків?»);—

згадування про власні недоліки;—

спонукання учня до коментування деяких його вчинків («Мені не зрозуміло, чому ти так повівся учора на уроці...»).

Отже, четверта стадія — переломна: партнер готовий до самороз-криття. Результат: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усунути; намір продовжити спілкування і страх зруйнувати його.

П'ята стадія — адаптація партнерів, готовність до перебудови. На попередніх стадіях учитель та учень добре спізнали один одного й готові пристосуватися один до одного. І це вже можливо зробити, бо є опертя в якостях особистості, є бажання усунути негативне. Педа-гог впливає, викликаючи в учня готовність до перебудови. Про це свід-чать висловлювання дитини, в яких вона ніби повторює судження педа-гога.

Тактика педагога: він відверто говорить, що має на меті, які зміни бажає бачити в учня. Прийоми:—

підкреслювання дій заради іншого;—

підказування очікуваних вчинків;—

превентивні дії — передбачення можливості негативних реакцій на свої слова, попередження про них («Ти зараз можеш образитися...», «Ти, мабуть, розсердишся на те, що я скажу...»);—

наголошування на негативних якостях («Знаючи твою нестри-маність, краще було промовчати, але нам слід розібратися, чому ти...»);—

підкреслення досягнутого порозуміння («Ми можемо спільно вирішувати...»);—

побудова перспективних планів співробітництва;—

підказка.

Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як праг-нення до змін свого характеру.

Шоста стадія — узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого кон-такту й ефективного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідом-люється як результат зусиль обох.

Тактика вчителя: радиться, дає можливість учневі виявити свою самостійність. Рішення приймаються спільно. Прийоми:—

пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже домовилися...»);—

наголошення на спільності поглядів;—

порада з учнем щодо рішення;—

передбачення результату співробітництва;—

звернення за порадою.

Отже, результат — забезпечення контакту, учень частіше викорис-товує «ми», <<у нас». У нього виникає