Вчитель математики та й сама дисципліна не користувалися пова-гою в учнів, але для Галуа через де-кілька місяців після того, як він діз-нався, що означає слово «геоме-трія», наступили радісні дні: він просто «ковтав» роботи з математи-ки, ночі проводив без сну за книж-ками. Всі інші предмети для нього не існували. Потім вирішив, що для продовження математичної ос-віти необхідно вступити до політех-нічної школи, де математику ви-кладали відомі вчені Франції. Дві-чі вступав до цього вищого закла-ду, але першого разу його не прий-няли тому, що він займався лише самостійно і не пройшов офіційно-го курсу з математики, вдруге - за зухвалість, яку він посмів сказати екзаменатору, що пояснювати саме це математичне положення просто безглуздо, адже воно є очевидним та ще й жбурнув у професора мо-кру ганчірку.

Микола Іванович Лобачевський ріс без батька, а мати - вдова, хоча зовсім не розумілася у математиці, домоглася, щоб сина безкоштовно прийняли у гімназію. В гімназії хлопчик з усіх предметів, з яких, до речі, він мав значні успіхи, виді-лив математику, і, на щастя, на своєму життєвому шляху зустрів вчителя, який зрозумів обдаруван-ня хлопця і всіляко допомагав йо-му: запрошував до себе додому, займався з ним, давав йому книж-ки з математики.

В 15 років Лоба-чевського прийняли до Казансько-го університету. І тут він проявив жагу до знань, невгасимий інтерес до математики.

Отже, на перших кроках стано-влення таланту, обдарованості під-тримка соціуму просто необхідна: для Яноша Бойя - це батько-математик, для Галуа - випадкова «зу-стріч» з підручником з геометрії, а потім - підтримка вчителя у коле-жі і ровесників, які вважали хлопця генієм, самостійне, уперте і, на-віть, таємне захоплення математи-кою, яку він засвоїв буквально за декілька місяців у свої 14 років; для Лобачевського, який виріс без батька - це вчитель математики в гімназії - Карташевський, а потім професори математики в універси-теті.

А як далі працює соціум? Вия-вляється, що в напрямку загальму-вати талант, не допустити, замовча-ти. Яноша Бойя не тільки не під-тримав Гаус - в той час перший ма-тематик Європи, але, як є з цього приводу свідчення, всіляко замов-чував його дослідницьку роботу з геометричної теорії уявних чисел. До того ж робота, що була надісла-на на конкурс, виявилася незрозу-мілою для комісії і не одержала визнання. Еварист Галуа свою бли-скучу роботу з алгебри надіслав ві-домому математику, академіку Ко-ші, але той, побачивши, що вона підписана учнем колежу, навіть, не глянувши, кинув у кошик для сміт-тя. Те ж саме сталося і з іншою ро-ботою, яку Галуа надіслав у «Жур-нал чистої і прикладної математи-ки». Загинула ця видатна людина, математичний геній, у 20 років. За однією версією Галуа був вбитий на дуелі, за іншою - загинув від кулі поліцейського. Свою блискучу ро-боту з алгебри він написав у в'яз-ниці за одну ніч, за декілька годин до смерті. Що ж сталося з цим ру-кописом? Еварист Галуа з 16 років був захоплений проблемою умов вирішення рівнянь в радикалах, і своє дослідження - чітке, логічне, послідовне і, дійсно, геніальне уза-гальнив у ту ніч перед смертю. Але робота не знайшла розуміння у найкращих математиків Франції, і лише через 40 років вола при-вернула до себе увагу, а в кін-ці XIX століття ідеї Галуа увійшли у всі галузі матема-тичної науки. Зараз він відомий як один із найвидатніших математиків світу.

А вчителі колежу, в обов'яз-ки яких входило залишати характе-ристики на учнів, писали про Евариста Галуа: «... поведінка дуже погана», «... неслухняний», «погребує покарання», «розсія-ний, язикатий», «схоже, має намір знущатися над вчителями», «не во-лодіє системою знань, розсіяний» і т. ін.

У Яноша Бойа останні 10 років життя пройшли в повному забутті: роботи його залишилися невизна-ними, стосунки з батьком стали на-пруженими, з'явилося почуття без-захисності. Хоча він не залишав бо-ротьби із долею, знову і знову брав-ся за вирішення все нових матема-тичних проблем але це вже була не та людина, не той геніальний ро-зум. Жив він самотньо, наче похо-ваний, все частіше бували періоди затьмарення розуму. Математичні відкриття Яноша Бойа не зрозумі-ли не лише колеги, але й батько - теж відомий математик, дослідник і викладач математики, він не відчув сутність відкриття сина, навіть, не уявив, що той зробив переворот у науці. А у Яноша поведінка батька, якого він дуже любив і поважав, ви-кликала гірке розчарування. До то-го ж, ще й проблеми з сім'єю, яку не сприймало оточення: пересуди, плітки, непорозуміння. Все це зава-жало мати врівноважене й нормаль-не життя.

У Миколи Лобачевського здавалося все було гаразд: відомий про-фесор, викладач університету, а по-тім, протягом 30 років, ректор Ка-занського університету, людина, яку всі поважали. В юнацькому ві-ці цей п'ятнадцятирічний, студент дивував усіх своєю жадобою до знань, енергією, невгамовністю. Його вважали гордістю університе-ту. Він просто вражав професорів тією легкістю, з якою схоплював сутність найважчих предметів, які були за програмою навчання, і в той же час доводив до обурення своїми пустотливими витівками: то запу-стив у дворі ракету, яка з великим тріском розірвалася; а то побився об заклад з веселою компанією то-варишів і переплигнув через товсто-го професора Никольського, то, на подив і сміх всього народу, проїхав через міський парк верхи