Зміст

Вступ____________________________________________3
Розділ 1

Організація навчальної діяльності

Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу____________________________________5

Форми організації навчання__________________12

Розділ 2

Організація роботи школи________________________28

Висновки_______________________________________35

Список використаної літератури____________________39

Вступ

Наука є найважливішим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і найспецифічнішим досягненням людської культури.

Упродовж історичного розвитку людина накопичувала знання у різних сферах діяльності, людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює його. Одним із аспектів цього досвіду є виховання. Наука, що вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості називається педагогікою. Термін походить від грецьких слів „pais” („paisdos”) – дитя і „ago” – веду, виховую.

Виховання явище суспільне, здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільно необхідну діяльність. Виховання у широкому соціальному розумінні – це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Виховання у педагогічному розумінні – це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді. Це цілеспрямована, організована діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів. Метою педагога, крім формування особистості та розвитку людини, є досягнення організаційної цілісності, тобто єдності процесів освоєння, організації змісту освіти і матеріальної бази: ділової взаємодії педагогів і вихованців щодо змісту освіти і в міжособистісному спілкуванні, самоосвіті та вихованні. Не слід ігнорувати значення організаційної роботи в школі, на мою думку, слушно зауважив А. С. Макаренко: „Без чіткої організації виховний процес не існує”. Можна зробити висновок, що досягнення мети виховання прямо пропорційне успішній організації роботи у школі.

Мета курсової роботи дослідити організаційні форми роботи в школі. Перш, ніж перейти до основної частини дамо визначення об’єкту дослідження. Отже, організація 1. Об’єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програм дії і т. п. 2. Особливості будови чого-небудь; структура. Великий тлумачний словник сучасної української мови./ Уклад. і головн. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь, 2004 – 1140с.

У педагогічній літературі є різні визначення: форма навчання як категорія дидактики, форма роботи, зміст роботи, організація навчання [3].

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним

розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюються у визначеному порядку і в певному режимі. Це визначення наявне в кількох підручниках та навчальних посібниках з педагогіки, тому можна вважати, що є найбільш точним.

До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу.

Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання – вчитель навчав кожного учня окремо.

У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття

проводили без установленого розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI – XVII ст. братських школах України й Білорусі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевіряли під час занять, що мали назву „уроки”.

Урок належить до основної форми організації навчання. До організаційних робіт в школі можна ще віднести засади внутрішньої діяльності. Це взаємопов’язані та взаємодоповнюючі елементи організації шкільних робіт.

Розділ 1

Організація навчальної діяльності

1.1 Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу

Організаторський компонент представлений умінням делегувати повноваження в діяльності школи, що є важливою передумовою налагодження суб’єкт-суб’єктної взаємодії, а також умінням створювати умови для особистісного розвитку учасників педагогічного процесу.

Традиційно при аналізі навчального процесу категорія "підхід" розглядається з позиції того, хто навчає, тобто вчителя. В цьому контексті особистісно-діяльнісний підхід до навчання, що сформувався до середини 90-х років, розглядався переважно як суб'єктно-орієнтовані організація й управління вчителем навчальною діяльністю її суб'єкта — учня при вирішенні ним спеціально підібраних педагогом навчальних завдань різної складності, спрямованих на його розвиток як особистості. Водночас стало очевидним, що особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій учня, бо специфіка навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності [7].

Особистісний компонент особистісно-діяльнісного підходу передбачає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість (його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад). Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь, учитель визначає завдання занять та формує, спрямовує і коректує весь освітній процес розвитку його особистості. Відповідно мета кожного уроку, заняття при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Іншими словами, учень в кінці уроку, заняття повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав

або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні та організаційні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, форм, методів, засобів тощо) проходить через призму особистості учня: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей.

Отже, врахування цих особливостей здійснюється через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування з учнем.

Одним з цікавих досліджень, яке виявило роль педагогічного спілкування, був експеримент, що увійшов в історію педагогіки як “ефект Пігмаліона”. Що він являє собою? Американські психологи Розенталь і Джекобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового