4. Галузинский В.М. Индивидуальный подход в воспитании учащегося. – К.: 1982.

5. Дмитренко Т.М. Робота з молодими вчителями.// Управління школою.-2003. - №31. - с.30-31. 

6. Маслов В. Психологічна основа моделі компетентності директора школи//Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. — №1. – с. 12-17.

7. Мельник В. Керівниками не народжуються //Управління освітою. – 2003. — №8. – с.11.

8. Палеха Ю. І. Ключи до успіху, або Організаційна та управлінська культури. – К, 2002.

9. Педагогика: Учебн. пособ. для студ-в пед. УЗ/ Сластенин В.А. и др. – М., 1997. 4. Савченко С. В. Способность к лидерству как критерий социализированности современного студента//Ціннісні пріоритети освіти у ХХ ст.: Міжнародна науково-практична конференція. – Ч. 2. – 2003. – 308 с.

10. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Рад. школа, 1988. - 310с.

11. . Тимошко Г. Готовність майбутнього керівника до управління ЗНЗ: етапи формування//Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. — №4. – с. 72-74.

12. Поніманська І.Т. Дошкільна педагогіка. – К.:2004, - с.453.

13. Хрыков Е. Н. Теоретические основы внутришкольного управления. – Луганск: Альма-матер, 1999. – 118 с.

14. Ягупов В.В. Педагогіка: навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. - с.384-392.

Резюме

Наука, що вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості називається педагогікою. Виховання в свою чергу – це цілеспрямована, організована діяльність педагога. Метою педагога, крім формування особистості та розвитку людини, є досягнення організаційної цілісності, тобто єдності процесів освоєння та організації змісту освіти. Я вважаю що, слушно зауважив А. С. Макаренко: „Без чіткої організації виховний процес не існує”, тобто досягнення мети виховання прямо пропорційне успішній організації роботи у школі. У педагогічній літературі є різні визначення: форма навчання як категорія дидактики, форма роботи, зміст роботи, організація навчання, організація роботи в школі.

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюються у визначеному порядку і в певному режимі. Урок належить до основної форми організації навчання, при якій заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

Тип уроку (за В.О. Онищуком): 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування умінь та навичок; 3) урок застосування нових знань; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) комбінований урок. Кожен з них має свою структуру: склад, послідовність, зв’язок. Крім уроку, використовують також позаурочні форми навчання; нестандартні уроки. Це означає, що організаційний процес і підготовка до кожного уроку буде різною: визначення структури вибраного типу уроку, визначення методики на всі фази уроку, підготовка дидактичних засобів і матеріалів. Визначення форми контролю і оцінки знань, умінь та навичок; правильний розподіл часу, необхідного на всіх етапах уроку; визначення місця і ролі спостереження, демонстрування і опитування в рамках уроку; складання конспекту або плану уроку; перевірку своєї готовності до уроку, перевірку готовності учнів до уроку.

Організаційна форма навчання безпосередньо не пов’язана з характеристикою процесу навчання. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи.

Підготовка до уроку передбачає поурочний план. В ньому відображають головні етапи і прийоми організації навчальної діяльності.

Передбачає: 1) дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; 2) назву, тип уроку і мету; 3) структуру уроку; 4) його зміст; 5) методи і прийоми роботи вчителя та учнів; 6) навчальне обладнання і домашнє завдання.

Чітке планування навчально-виховної роботи школи – важлива умова її успішної діяльності. Вона забезпечує цілеспрямованість у роботі всіх підрозділів школи. Для навчального закладу важливо мати перспективний план розвитку, який б включав реальні організаційні моменти.

Школознавство – галузь педагогічної науки, що вивчає управління шкільною справою, організації її роботи. Адже шкільна діяльність має „подвійний” предмет роботи: керівник повинен бути і гарним організатором, та фахівцем. Це означає, що сучасний педагог навчального закладу повинен успішно здійснювати як організаторську, так і педагогічну діяльність.

Керівництво та організаційну роботу в загальноосвітній школі здійснює директор, його заступник з навчальної (організовує та контролює процес навчання школярів), заступник виховної роботи (організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів), помічник директора з господарської роботи.

Організаційна робота в школі підвладна державному контролю – інспектування, важливим є внутрішній контроль – систематична, перевірка роботи вчителя адміністрацією школи. Дієвість перевірки і зрештою всієї організаційної системи залежить від того, наскільки чітко виражені її результати та накреслена перспектива організації роботи.

Підход до організації навчальної роботи повинен формуватися з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Тобто учень в кінці уроку, повинен відповісти: чого він сьогодні навчився, чого не знав або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно навчання означає, що всі методичні та організаційні рішення проходить через призму особистості учня. Важливе значення має здатність учителя організувати спілкування, що часто стає підґрунтям продуктивної діяльності учня. Тому педагогічне спілкування потребує від вчителя спеціальної підготовки оволодіння технологією взаємодії, організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально – виховного процесу.

Спілкування педагога з учнями є специфічними тому, що за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає її і включається в неї. Допомагати учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт – суб’єктивний