Спрямовані до учня завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність.

Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до навчання, треба підкреслити, що обидва його компоненти нерозривно зв'язані, оскільки особистість виступає суб'єктом діяльності.

Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба.

Однією з основних характеристик діяльності є її предметність. За предметом діяльності розрізняють і називають її види, наприклад, педагогічна, спортивна тощо.

Діяльність педагога спрямована на передачу соціокультурного досвіду, організацію засвоєння учнями навчального матеріалу.

Діяльність учнів спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального матеріалу.

Суттєвою характеристикою діяльності є її мотивованість, яка визначає початковий момент діяльності. Якщо предмет діяльності — це те, на що вона спрямована, то мотив — це те, задля чого відбувається ця діяльність.

Саме навчання, педагогічне спілкування в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинно реалізуватись за схемою С, С,, де С, — це учитель, людина, що викликає інтерес до предмета, до себе як партнера, це інформативна для учнів, змістовна особистість, цікавий співрозмовник; С2 — це учень, спілкування з яким розпочинається учителем як співробітництво у вирішенні навчальних завдань при його організуючій, координуючій, стимулюючій ролі.

Одночасно для вирішення навчальних завдань треба організувати навчальне співробітництво і самих учнів, сформувати колективний суб'єкт. Іншими словами, в навчальному процесі повинна працювати схема С2+3+4С,, внаслідок чого має утворитись єдиний взаємодіючий колективний, сукупний суб'єкт (Сс).

Співробітництво — це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності.

В основі стратегії співробітництва лежить ідея стимулювання і спрямування педагогом пізнавальних інтересів учнів.

Значення цієї форми організації навчання настільки велике, що весь педагогічний процес сьогодні розглядається як "педагогіка співробітництва".

З психологічної точки зору співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності суб'єктів, що взаємодіють, характеризується:*

просторовою і часовою співприсутністю;*

єдністю мети і завдань;*

відповідними організацією і управлінням навчальною діяльністю;*

відповідним розподілом функцій, дій і операцій;*

наявністю міжособистісних стосунків.

Навчальне співробітництво у процесі виховання можна представити у вигляді розгорнутої сітки взаємодій по таких чотирьох лініях:*

учитель — учень — учні;*

учень — учень в парах, трійках, малих групах;*

загальногрупова взаємодія учнів класу;*

учитель — учительський колектив.

Динаміку становлення спільної діяльності вчителя й учнів психологи з певною умовністю поділяють на три фази і шість форм, які переходять одна в іншу.

Перша фаза — "прилучення до діяльності" — включає три форми:*

розподіл дій між учителем і учнями;*

імітуючі дії учнів;*

наслідувальні дії учнів.

Друга фаза — "погодження діяльності учнів з учителем" — включає наступні три форми спільної діяльності:*

саморегулюючі дії учнів;*

самоорганізовуючі дії;*

спонукаючі дії учнів.

Третя фаза передбачає партнерство в удосконаленні оволодінням діяльністю.

Можна вважати, що чим старший учень, тим швидше буде пройдений шлях становлення по-справжньому спільної діяльності. Але починати цей процес необхідно з початкових класів [9].

Форми організації навчання

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи. Головним особливостями організаційних форм навчання є:

Певний зовнішній вияв функцій учителя та учнів відповідно до розпорядку;

Діяльність учителя та учнів здійснюється в певних часових межах – урок може тривати 45 чи 30 хв, бути спареним;

Склад учнів може бути змінним або постійним;

В організаційній формі навчання існує певний порядок

спілкування вчителя і учнів;

Організаційна форма навчання безпосередньо не пов’язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу.

До сучасної класно-урочної системи навчання людство прийшло не відразу. Доцільність її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система дала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектування груп (класів) дітьми одного віку із однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою. Її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у багатьох країнах світу. У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає втому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.

При комплектуванні класів намагаються, щоб:

у кожному класі була приблизно однакова кількість учнів;

рівномірно розподілялись майбутні активісти;

рівномірно розподілялись сильні і слабші учні;

рівномірно розподілялись по класах ті учні, які вимагають посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків намагаються врахувати динаміку працездатності учнів протягом дня і тижня, зробити розклад стабільним, передбачають чергування гуманітарних та природно-математичних предметів. Враховують використання навчальних кабінетів, враховують інтереси вчителя.

Урок належить до основної форми організації навчання (тому надалі детально дослідимо цей об’єкт), при якій заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

Тип уроку залежить від дидактичної мети. в дидактиці розглядають такі їх типи (за В.О. Онищуком): 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування умінь та навичок; 3) урок застосування нових знань; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок узагальнення і систематизації знань; 6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто: склад (з яких елементів або етапів складається урок), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять в заняття), зв’язок (як вони між собою пов’язані).

Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація учення школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між