Типова структура групового заняття: перевірка домашнього завдання – підготовка до групової роботи (інструктаж учнів про послідовність

роботи, роздача карток з однаковим або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановка проблеми) – ознайомлення із завданнями, обговорення і складання плану виконання завдання – звіт про виконану роботу.

Організація парної роботи полягає в допомозі сильного слабким і взаємодопомозі. Склад пар визначає вчитель, враховуючи симпатії або працездатність учнів. Пари можуть мінятися. В.К. Дяченко розрізняє пари

постійного складу і змінного. Така структура роботи дозволяє вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній колективній організації навчальної праці взаємо навчання і взаємоконтроль. Методика цієї системи така: а) учитель готує картки з диктантом для кожного учня; б) один учень читає навчальний текст, другий пише, потім навпаки; в) учні обмінюються написаним і перевіряють; г) той, хто допустив помилки, робить усний розбір під контролем партнера; д) партнери міняються і все починається з початку, але з іншими текстами і партнерами.

Способи індивідуалізації навчання також можна віднести до форм організації роботи на уроці. Розглянемо їх: а) в ході пояснення нового матеріалу вчитель особливо враховує тих учнів, для котрих пояснення може бути незрозумілим; б) під час самостійної роботи до відстаючих учнів він підходить частіше, допомагає і підбадьорює; в) домашнє

завдання вчитель індивідуалізує; г) вибіркову перевірку зошитів слабо встигаючих учнів здійснює частіше.

Розглянемо основні традиційні умови для успішного уроку:

Організаційні (чіткість, раціональне використання часу);

Дидактичні (чіткість навчальних завдань, освітня й виховна мета, оптимальний зміст, раціональні методи, дотримання принципів навчання);

Психологічні (врахування психологічних особливостей учнів, психологічного настрою учнів та вчителя, настрою вчителя);

Етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність);

Гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома).

Як бачимо, дисципліна є елементом організаційної вимоги до уроку. Причини порушення дисципліни на уроці бувають різні. Вони зумовлені впливом зовні або ж пов’язані із внутрішнім життям класу. Можливо, причина в якості уроку: він проходить не цікаво, нудно. Або ж порушення викликане ненормальністю взаємин учня з учителем; причиною може бути хворобливість учня. Подолати порушення порядку можна переключивши увагу учнів на корисну роботу, захопити учнів цікавим викладанням матеріалу або використати швидкий темп роботи. Іноді спрацьовує спокійне зауваження порушнику дисципліни або нейтральне зауваження всьому класу.

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціа-тиви й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують сло-весні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки.

Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так", "правильно", "чудово", "молодець" тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні жести і т. д., які допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається колективним оцінкам (оплески, поздо-ровлення, подарунки, нагороди, призи), взаємооцінкам і самооцінкам.

Ефективно організований урок характеризується: а) керуванням пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; б) напруженою, досконало організованою і результативною пізнавальною діяльністю учнів; в) творчим, нестандартним підходом до розв’язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; г) диференційованим підходом до окремих груп учнів;

д) ефективним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття; е) атмосферою демократизму, діловитості, стимулювання дружнього спілкування, прогнозування ходу навчальної діяльності, вибором на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Даючи поради щодо умов, які сприяють свідомому сприйманню знань учня-ми, у творах Песталоцці можна знайти вказівки на необхідність збудження у них інтересу до навчання. При цьому він значною мірою визначається якістю викла-дання, і тому, коли урок буває для дітей нецікавим, це переважно відбувається, як вважає Песталоцці з вини вчителя, які уміли говорити гучні фрази про виховання, а на ділі не були здатні урізноманітнити прийоми своєї роботи, проявити в ній якусь оригінальність і винахідливість він називає таких учителів "пустими людьми".

Тому, на мою думку, вчитель завжди повинен вдосконалюватися в майстерності проведення уроку. Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної ді-яльності.

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Поля-гає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й сто-сунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає ді-тей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихо-ванців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Пе-редбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливос-тями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні си-туації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (вислов-лення власного погляду, розуміння проблеми, своїх мір-кувань).

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіо-логічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно