3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особ-ливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерант-ність, чутливість до людини, до особистості, яка форму-ється. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потре-ба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контак-ти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здіб-ності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психо-логічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм осо-бистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачен-ня розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та осо-бливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відпо-відно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засо-бів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу куль-туру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (ро-зуміння педагогом власного психічного стану, уміння ке-рувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього ста-ну вихованців і адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки та психології як науки і прак-тичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техні-ка», яке відображає тільки суб'єктивні особливості на-вчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми

емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) ста-ли використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем пла-нування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегіч-них, тактичних, а також процедурних завдань під час на-вчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємо-дії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом систе-ми дій учителя та учнів, які слід виконати для оптималь-ної реалізації навчального процесу. Складовими педаго-гічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини ви-значати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відпо-відно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важ-ливим компонентом педагогічної майстерності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослід-ники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педаго-гічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведе-ний час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей осо-бистості педагога, що забезпечує високий рівень самоор-ганізації педагогічної діяльності.

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мисли-ти та діяти професійно. Охоплює набір професійних влас-тивостей та якостей

особистості педагога, що відповіда-ють вимогам учительської професії; володіння необхідни-ми засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з ви-хованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, во-лі, моральних зусиль, організаторського хисту та

вміле оперування засобами формування моральних, інтелекту-альних та духовних засад у школярів.

Адже існує різноманітність видів уроку (урок-ділова гра, урок прес-конференція, урок КВК, урок-змагання, урок-консиліум, урок-твір, урок-винахід та ін.). Вчитель запровадити в урок пізнавальну діяльність, здійснити між предметні зв’язки.

Цікавим для теорії та практики є власне нестандартні уроки. Суть їх полягає в такому структуровані змісту і форм, яке б викликало інтерес в учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних уроків слід віднести інтегровані, між предметні, театралізовані, cугестопедичні, уроки з різновіковим складом учнів та ін.

Інтегрованими називають уроки, які мають на меті подати матеріал кількох тем блоками (В.Ф. Шаталов). Між предметні – уроки, які ставлять за мету „спресувати” споріднений матеріал кількох предметів. Театралізовані уроки проводять в умовах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони викликають інтерес до навчання, збуджують емоції, сприсаючись на образне мислення. Сугестопедичні уроки ще досить рідкісні, тому що механізми дії підсвідомого поки технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик. Уроки з різним складом учнів мають на меті подати блоками матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи. Їх структура відмінна від традиційних уроків. Паламарчук В.Ф., Рум’янцева Д.І., Антипова О.Й. У пошуках нестандартного уроку// Радянська школа. – 1991. – с.66.

Крім уроку – повідної організаційної форми навчання – використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації. Розберемо