На практичний і разом з тим виховний характер природознавства вказував Ю. Сірий: "Нам здається найкращим буде знайомити дітей з тією природою, яка оточує їх. Треба навчити дитину головним чином спостереженню, розбудити в душі цікавість і любов до природи. Зацікавити ж можна дитину найбільше тим, що вона може побачити на власні очі, в даному разі природою, що найближче до дитини в тій місцевості [8, 3].

Великого значення природознавству надавав відомий педагог М. Демков. Природознавство, за його переконанням, за своїм значенням стоїть другим після мови та арифметики. Завдання елементарного курсу для молодших школярів полягає не в тому, щоб учні засвоїли по можливості більше назв і фактів, скільки в тому, щоб збудити думку про явища, представлені життям організму і його відношення із зовнішнім світом [2, 255].

Дуже близькими за своєю суттю до цих слів є слова російського педагога А. Носкова, який вважав, що завдання курсу природознавства полягає зовсім не в тому, щоб подати запропонований матеріал у строгій науковій системі, а в тому, щоб привести в деякий порядок знання учнів про те, що вони бачать навколо себе, зацікавити їх цими повсякденними явищами. Цей шлях найкраще розвине спостережливість і увагу до зовнішнього світу, розумову енергію і бажання здобувати знання [5, 98]. Ці особливості природознавства підкреслював також автор статті, що побажав залишитись невідомим, у журналі "Весник воспитания": "Природознавство сприяє нормальному розвитку учнів, так як відповідає на природню потребу дитини мати справу з реальними речами, а не з абстракціями. Короткий пропедевтичний курс першого класу вчить дітей правильно розуміти хоча би найпростіші явища природи, а разом із цим пробуджує інтерес до пізнання явищ" [3, 189].

На зв'язку природознавства з життям наголошується в "Проекті української школи" Я. Чепіги. Цьому українському педагогу належать слова про благотворний вплив природознавства на дітей: "Вивчення природознавства виведе дитину з тісних шкільних кімнат на простір садків, луків, полів, на свіже і вільне повітря і зв'яже дитячі інтереси з своїми. Посеред природи дитина відчуватиме себе центром її, що вона у дійсному житті, а не посеред мертвих книг, що у цьому житті бере участь. Рух навкруги зворушить бажання рухатись і творити, а готовий й не дорогий матеріал так щедро розкиданий всюди природою, сам проситься в руки. Тільки користуйся, спостерігай і вчись" [10, 19].

Дуже високу оцінку природознавству як шкільному предмету викладання дав М. Рождественський, який вважав, що усіх шкільних предметів, які вивчають у молодших класах середньої школи, саме природознавство дає дітям найбільше можливостей для розумового розвитку, для розвитку творчих сил та самодіяльності, вчить спостерігати, аналізувати, та робити висновки. Учень, що досягне в середній школі певного розумового і морального розвитку, який звик працювати самостійно, якого школа навчила мислити, зуміє і надалі орієнтуватися в житті та стати добрим спеціалістом [6, 187].

Цікаві міркування про природничі науки належать польському педагогу Йосипу Нусбауму, на думку якого, вони є найкращим засобом для розвитку самостійності учнів, дають дітям можливість на конкретних фактах пересвідчитись у правдивості слів вчителя, таким чином, вони безпосередньо готують учнів до практичного життя. Неоціненною є їх роль у розвитку уяви та характеру, а навчаючись збирати колекції, доглядаючи сад і город, збираючи плоди своєї праці, учень привчається до порядку, вчиться любити і шанувати природу. З цього приводу дуже важливим є вплив на учнів індивідуальності самого вчителя, якщо він любить природ)', якщо цікавиться нею. він зуміє навчити цьому і своїх учнів [13, 43]. Радив розпочинати ознайомлення дітей із азами природознавства з якнаймолодшого віку львівський педагог Л. Буковскі, при цьому він посилався на англійські школи, в яких часто при навчанні молодших школярів практика випереджує теорію [12, 78].

Вплив природничих наук на моральність учнів дуже переконливо доводив М. Гаврищак: "Коли дитина застановиться над життєм звірят, дерев і над їхньою красою, коли подумає, чому мурашка чи пчола працюють невгаваючи ціле літо, коли задумається над різними явищами і подіями в природі, вона пізнає мудрість в життю природи, в ній збудиться релігійне-моральне почуття [1,6]".

Серед численних висловлювань та думок, мабуть, на найбільшу увагу заслуговують слова українського педагога Софії Русової: "Природознавство має велике значення в розвитку дитячої уваги, спостережливості й логічної дисципліни розуму. Селянські діти, хоч і мають багато самостійних спостережень над птаством, над комашками, але їх думка не зупиняється на окремих явищах того життя, що відбувається навколо, не зв'язує їх, не може бачити багатьох наслідків цих явищ. Але дитячими спостереженнями мусить користуватися вчитель і керувати ними. Природознавство в народній школі має значення не тільки для дисципліни розуму а й для виховання естетичного почуття, для розвитку моральних сил дитини. Таким чином, на чолі початкової науки мусить стояти природознавство як джерело найпотрібніших наукових знань, як найкраща дисципліна розуму, яка привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як найкращий вплив, - моральний і естетичний, - на виховання дитини" [7, 4].

Аналіз педагогічної літератури, преси дає змогу зробити такі висновки:

- в кінці XIX - на початку XX століття посилюється роль природознавства як шкільного навчального предмета;

- відстоюючи необхідність викладання шкільного природознавства у школі, педагоги підкреслювали особливе його значення серед шкільних предметів, пояснюючи це тим, що природознавство розвиває логічне мислення школярів, сприяє розвитку спостережливості та уяви, розвиває самостійність та самодіяльність, здійснює зв'язок