Сутність, зміст процесу виховання
Процес виховання, його структура і рушійні сили
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особли-вості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологіч-них і соціальних факторів. Вступаючи в життя через со-ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці-ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає нау-ково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор-мування людини як особистості.
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож-ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро-фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до заги-белі людей, сімей, держав і всього світу. Тому вихован-ня з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе-редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихо-вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет-ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад-ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити-ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчин-ків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархіч-ну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компо-ненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку (схема 1). У цілому вони ніби програмують виховний про-цес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі за-своєння знань, набуття соціального досвіду кожна особи-стість самостійно починає усвідомлювати потреби, які сти-мулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програ-мує процес самовиховання.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі-нки. Це перший етап входження в систему виховного впли-ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль-ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави-ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відно-шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс-формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій-кими, та активізації психічних процесів людини;
Схема 1. Ієрархічна система потреб
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на іс-тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти-вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки осо-бистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде без-вольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує по-ступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю осо-бистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко-му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован-ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе-речності.
Внутрішні суперечності процесу виховання:—
між необмеженими можливостями розвитку люди-ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед-бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло-гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз-витку, життєдіяльності дитини;—
між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна-чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;—
між зовнішніми впливами і завданнями вихован-ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:—
невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;—
зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу-нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;—
між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин-ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си-туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;—
між набутим негативним досвідом поведінки і но-вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу-вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає-мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.
Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо-жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу-ненні, профілактиці.
На процес виховання впливають (безпосередньо або