Ідея Пласту щодо його новаків чітко виражена в новацьких Обіцянці та Законі.

Новацька обіцянка:

Обіцяю:

любити Бога й Україну,

помагати другим,

придержуватись Новацького Закону.

Новацький закон:

Новак любить Бога й Україну.

Новак слухається виховників.

Новак старається бути щораз ліпшим.

Новацький привіт:

„Готуйсь!” [12;144]

в) „Сокіл” належить до національних спортивних товариств, які мають свою давню історію і відіграли велику роль у відродженні слов’янських народів. Зародилось у Чехії в 1862 році. Поширюється серед всіх слов’янських народів й об’єднується у Всеслов’янський сокільський союз у 1907 році. „Сокіл” серед українців постає 1894 р. у Львові за ініціативою В.Нагірного та В.Лаврінського й невдовзі поширився по Україні.

Провідною матою „Сокола” є: виховання громадянина, патріота України; формування національної самосвідомості; розвиток самостійності, працьовитоті, кмітливості й підприємливості; зміцнення здоров’я дітей. [12;146]

г) Україна багата на педагогічні ініціативи щодо позашкільної виховної роботи з дітьми та молоддю. Зокрема, показовими в цьому відношенні є українські спортивно-пожежні товариства „Січ” і „Луг”. Товариство „Січ” виникло в Галичині 1900 р., засновником якого, першим головою й генеральним отаманом був Кирило Трильовський. За галицьким зразком постали „Січі” на Буковині (1903) та Закарпатті (1920), поширились й на українську діаспору в США і Канаді. Товариство „Січ” внесло свій гідний вклад у виховання національно свідомих українців.

Українське спортивно-пожежне товариство „Луг”, засноване в Галичині у 1925 році, вело змістовну й різноманітну виховну роботу серед дітей і молоді. Воно разом із культурно-освітнім товариством „Просвіта” засновувало читальні з бібліотеками, драматичні гуртки. Видавало щомісячник „Вісті з Лугу” [14;146]

Отже робота громадських організацій сьогодні відзначається своїм розмаїттям, відродженням і розвитком національних виховних традицій і невпинністю педагогічних пошуків та творчих відкриттів.

§6. Основні умови ефективного забезпечення процесу формування громадянської культури учнів.

Найпершою умовою ефективного громадянського виховання особистості є оточення дитини, насамперед домашнє. Особистий батьківський приклад, зразок громадянської поведінки батька й матері, інших членів родини забезпечує ідентифікаційне засвоєння громадянської мудрості поколінь. Доброчинне суспільне благо, в яке попадає дитина, дає неперевершені результати для засвоєння особистістю норм і правил громадянської поведінки. Таке педагогічне доцільне оточення формує прогресивне суспільство, суспільство, яке добивається свого розвитку, розквіту і довершеності. Найважливішим у цій справі є турбота, піклування суспільства про розвиток родини – суспільної першоклітинки, яка природнім осердям для розвитку громадянських почуттів особистості. Задовольняючи разом з молоком матері природну потребу в емоційному контакті з людиною, яка породжує життя організму, безпеку її життєдіяльності, ми піклуємось про міцні корені живильної речовини для формування безпосереднього потягу дитини надалі й до інших людей, довірливої участі її у взаємодії, доброму ставленні до всього живого й неживого, незаперечному набуванні громадянських істин. Звичайно, вчителі й вихователі освітньої сфери найбільше працюють саме в плані усвідомлення школярами норм доброчинної громадянської поведінки. Вся навчальна та виховна діяльність педагогів зводиться до розвитку цього пізнавального компоненту громадянської сфери особистості.

У зв’язку з цим можемо констатувати різні підходи у громадянському вихованні молоді. Пізнавально-розвивальний підхід розглядає його як пристосування до яинних норм і стандартів. Тому цей процес потребує постійого стимулюючого контролю за активністю особистості та її поведінкою. Тут наголос робиться на вербальних методах педагогічного впливу, пізнанні особистістю норм громадянської поведінки. Розробляються різні варіанти програм громадянського виховання, форми й засоби організації громадянського діалогу, вдосконалення етично-правової аргументації. У навчально-розвивальному підході переважають практичне навчання особистості, виконання певних соціальних ролей, взаємодія. [8;40]

ІІ. Виховання культурних навичок.

§1. Роль батьків у вихованні культурних навичок.

Деякі батьки вважають що справжнє культурне виховання – це обов’язок школи та суспільства, а сім’я в цій галузі нічого зробити не може. Це помилкова думка. Доводиться деколи спостерігати такі сім’ї, які велику увагу приділяють харчуванню дитини, її одягу, іграм і вважають, що до школи дитина повинна нагулятися, награтися, набратись сил і здоров’я, а в школі вже вона буде вчитися і набиратись культури. Насправді сім’я зобов’язана якнайшвидше починати культурне виховання і для цього вона має всі можливості, які повинна використати якнайкраще.

Культурне виховання в сім’ї – справа дуже неважка, але це справедливо лише в тому разі, коли батьки не думають, що культура потрібна тільки для дитини, що виховання культурних навичок є тільки їх педагогічний обов’язок. У тій сім’ї, де самі батьки не читають газет, книжок, не бувають в театрі чи кіно, не цікавляться виставками, музеями, зрозуміло, дуже важко виховати культурну дитину. І навпаки, в тій сім’ї, в якій самі батьки живуть активним культурним життям, де газета й книга є необхідною річчю в побуті, де питання театру чи кіно зачіпає всіх за живе, там культурне виховання здійснюватиметься навіть тоді, коли батьки начебто й не думають про нього. Звідси непотрібно робити висновок, що виховання культурних навичок може йти самопливом, що це – найкраща форма роботи. Самоплив і в цій справі, як і в усякій іншій, може завдати великої шкоди, знизить якість виховання, залишить багато неясностей і помилок. Якраз самоплив буває причиною такого стану, коли батьки починають розводити руками й питати себе: звідки це взялося? звідки в дитини такі думки, такі звички?

Культурне виховання буде тільки в тому разі корисне, коли воно організовано свідомо, супроводиться певним планом, правильним методом та контролем. Культурне виховання дитини повинно починатися дуже рано, коли вона щойно навчилася добре бачити, чути й сяк-так говорити. [7;312]

§2. Роль священослужителів у формуванні культурних та

морально-патріотичних цінностей.

Протягом багатьох віків церква виконувала благородну місію, з дитинства прищеплюючи людям паростки християнської моралі, проповідуючи добро,