Ви ж одвіку були окрасою

Гордовитої українки.

Скільки суму в житті розважили,

Скільки болю вам завдавали!

Вас на золото щедро важили,

Як невільними продавали.

Шанували вас чорними, сивими,

Розпинали вас на охресті,

Недарма ж ви служили символом

І незайманості, і честі.

Коси, коси, чом вас зараз

Ніхто не носить?

Що б там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю, є, може, й правильні

Наші люди, що звичай стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому б не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

(Дівчатка виконують хоровод «Подо-ляночка»).

Вчитель. А ще у святкові дні дівчата прикра-шали коси віночками з живих або сухих квітів, особливо коли водили хоро-води веснянок, гаївок або купальські тан-ки.

Український віночок — не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така сила, що болі знімає, волосся береже.

(Хлопчики беруть у руки намальовані квіти і стрічки і, розповідаючи, «вплітають» до коси дівчинки).

1-й хлопчик. Я хочу вплести до віночка деревій. Він посідає в ньому найпочесніше місце. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Хоч би де про-росла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому люди вплели її до віночка як символ нескореності.

2-й хлопчик. А я вплету до віночка ромашку. За вінком вона наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров'я, а й доброту та ніжність.

3-й хлопчик. Поряд з ромашкою вплету гроно калини — символ краси та дівочої вроди, символ України.

4-й хлопчик. А я вплету до віночка барвінок. Це дивна квітка. Вона зберігає свій синій колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його симво-лом життя.

5-й хлопчик. Я вплету до віночка любисток і васильок. За народним повір'ям, колись вони були птахами, які вчили людей любити одне одного, бути щирими в розмо-вах. Коли ж померли, то проросли двома пахучими рос-линками — любистком і васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. У віночку це символ людської відданості, вміння бути корисним.

6-й хлопчик. А я вплету чорнобривець. У давнину майстри-шевці шили красиві жіночі чобітки з яскраво-червоними халявками й чорними голівками. І на-зивали їх чорнобривцями. У віночку — це символ вроди.

7-й хлопчик. Я вплету безсмертник, бо він дарує нам здоров'я. Через те і славлять цю квітку в піснях. У віноч-ку — це символ довголіття.

8-й хлопчик. Я вплету цвіт вишні та яблуні — символ материнської любові.

9-й хлопчик. Я вплету до віночка ружу. В народі кажуть, що колись Ружа була дуже вродливою дівчиною. Як і сестри її — Мальва й Півонія, лікувала людей від сердеч-них хвороб. Це символ віри, надії й любові.

10-й хлопчик. Вплету до віночка волошку. Волошка — символ кохання.

11-й хлопчик. Я вплету до віночка незабудку — символ хорошої пам'яті.

12-й хлопчик. Я вплету мак. Він дає дитині сон. А ще кажуть: мак — символ крові невинно вбитої людини. Тим-то мак вплітають у вінки ті, в кого хтось із рідних за-гинув на війні.

Вчитель. Крім квітів, у вінок вплітають стрічки. Стрічки оберігають волосся від поганих очей. Вимірювалися вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її.

1-й хлопчик. Першою у віночок я зав'яжу світло-корич-неву стрічку — символ землі-годувальниці.

2-й хлопчик. Поряд з коричневою зав'яжу жовту стрічку — символ Сонця.

3-й хлопчик. За ними я зав'яжу світло-зелену — символ краси і молодості.

4-й хлопчик. А я пов'яжу блакитну і синю — символи неба й води.

5-й хлопчик. Далі я зав'яжу жовтогарячу стрічку — сим-вол хліба.

6-й хлопчик. Я — фіолетову — символ людської муд-рості.

7-й хлопчик. А я — малинову — символ душевності.

8-й хлопчик. Я зав'яжу рожеву — символ достатку. А та-кож білу — символ пам'яті про померлих.

Вчитель. Віночки — обов'язковий атрибут майже всіх свят. Відомо безліч пісень і танців, пов'язаних із плетінням віночків. А ми зараз пограємо у гру «Віночок».

Гра.

Діти сідають колом. Хтось із дотепних дає кожному назву квітки, яку вплітають у віночок.

Ведучий (стає посередині і говорить:)

Плету, плету віночок,

Треба мені квіточок,

Потребую...!

Називає квітку рожу, а тоді гравець, що має назву рожі, повинен швидко встати, обкрутитися і знову сісти, про-мовляючи:

Ось я тая квіточка,

Іду до віночка.

Коли той гравець відразу не встане, то дає фант і йде на місце того, що «плете віночок». А той, що «плів», стає на місце квітки. Гра продовжується.

Коли ведучий помилково покличе квітку, назви якої не-має між учасниками гри, то також дає фант і «плете» далі.

Потім розігруються фанти. Щоб повернути власникові річ, йому пропонують заспівати пісню чи відгадати загад-ку, розказати вірш чи затанцювати.

Вчитель. От і підходить до завершення свято «Дівчина з косою, як трава з росою». Я сподіваюся, що ви багато цікавого дізналися і про дівочу косу, і як її доглядати, і про український віночок. А найголовніше, шановні бать-ки, ви ще раз переконалися, які чудові у вас діточки, як гарно вони розказували вірші, співали, танцювали.

Поки журі підводить підсумки, дівчатка подарують віршика рідним, дорогим матусям.

За все тобі я дякую, матусенько моя!

За те, що в світі нашому я донечка твоя.

За те, що бачу я небесную блакить,

За те, що сонця світлого ловлю я кожну мить.

За те, що шелест дерева я чую кожен день,

За те, що він нагадує мелодію пісень.

За те, що квітами милуюся щодня,

За те, що розмовляю з тобою, як маля.

Я дякую, матусенько, що ти у мене є,

Всім матерям я