Усе найкраще дітям, що в неї в житті є:

І молодість недовгую, красу, любов, тепло,

Щоби дитя рідненьке у ніжності росло.

За все тобі я дякую, матусенько моя!

За те, що слово МАМА повторюю щодня!

За те, що в світі нашому ти — МАМОЧКА моя!

(Журі нагороджує дівчаток грамотами).—

Міс «Грація»—

Міс «Весела нотка»—

Міс «Моделька»—

Міс «Соловейко»—

Міс «Симпатія»—

Міс «Зачарування»—

Міс «Господарочка»

Міс «Довга коса».

“На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну”

Свято проводиться в приміщенні клубу, школи, у фойє. На видному місці «дідух» — сніп жита чи пшениці, коровай на рушнику, хлібобулочні вироби на розшитих рушниках і сер-ветках, вареники в керамічному посуді, гречаники, шулики, пироги.

На стінах на великих аркушах паперу слова з усної народ-ної творчості: «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться», «Хліб — усьому голова», «Хліб — батько, вода — мати», «Як хочеш жити, то сій жито», «Хліб на столі, то й стіл — престол, бо як хліба тільки трошки, то й стіл — дошка», «Кинь ячмінь в болото — вбере тебе в злото».

На свято запрошені хлібороби, пекарі з хлібозаводу, робітники хлібних магазинів. Перед початком свята зву-чать українські народні пісні про хліб, про людей праці.

Ведучі (в українських костюмах).

Ми починаєм наше свято!

Людей зібралося багато...

Щоб веселитись і співати,

Про свято слово слід сказати.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов'ю і миром.

(На рушниках гостям дарують хліб).

1-а ведуча. Але, перш ніж дійти до слова «хліб», ми повинні знати, як він прийшов до кожної оселі, до кожної людини. Адже і жито, і пшениця, і ячмінь, кукурудза, про-со і овес — хлібні злаки. Якби у нас була «машина часу», поїхали б ми з вами в гли-бину віків і дізналися, що ні кукурудзи, ні жита і в помині не було. А ось пшеницю на нашій землі сіяли ще за три тисячоліття до н. е. В Єгипті вона була відома більш, ніж чотири тисячі літ тому назад. Батьківщи-ною пшениці вважається Месопотамія (нинішній Ірак). Звідси цей злак прийшов до країн світу. А вже на каравелах Колумба він достиг і берегів Америки.

2-а ведуча. Батьківщина ячменю — Аравія, Сінай, Кавказ. З Кавказу ячмінь пройшов по всій Центральній Європі. У XVI ст. він ще являвся однією з основних хлібних культур Європи.

Просо — найбільш древня культура, виходець з Китаю. Просо здавна вирощу-валось у нашій країні. На Черкащині його знайдено під час археологічних розкопок трипільської культури, яка існувала 6000 років тому. Просом і пшоном розраховувались нарівні з грішми. Воно найбільш оспіване в народних піснях.

Ой ти, просо, волото, волото,

Ти, дівчино, золото, золото...

А козаки запорозькі, у похід вирушаючи, особливо морський, перетирали пшоно са-пом. Воно і не намокало, і в скрутний час його можна було вживати сирим.

У наш час Чаганат Берсієв одержав у Казахстані небу-валий врожай проса — 201 ц з гектару. Ось така історія наших хлібних злаків. Але розповідь про хліб тільки по-чалася. І сьогодні на святі ми шануємо людей, які при-четні до того, щоб хліб прийшов до кожної української оселі. Ось їх прізвища (перелік).

І в дарунок їм, роботящим рукам, «Пісня хлібороба» (муз. В.Філіпенка, сл. Л.Реви).

1-а ведуча. Жито і життя — слова одного кореня. Жито було символом життя і достатку ще в ті прадавні часи, ко-ли в наших предків головним богом був не войовничий владар блискавок і покровитель князів та воїнів Перун, а покровитель родючості та насіння, господар урожаю Род. Ім'я цього слов'янського божества звучить і зараз у ба-гатьох значущих наших словах: (ведучі на великих аркушах паперу показують слова) народ, родина, рідний, ро-дючість, урожай, народження, родич, родовик, дорідний, природа та ін. Звідси й часте поєднання поняття «жито» саме з цими словами в багатьох народних піснях.

(Звучить пісня «Ой зеленеє жито, зелене»).

2-а ведуча. А на Василя Великого ватаги щедруваль-ників ходять з козою і щедрують. Ось одна з щедрівок.

(Хлопці з козою приходять до господаря щедрувати).

Де коза бродить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає,

Де коза рогом, там жито стогом,

Де коза ногою, там жито копою...

(Господарі одарюють щедрувальників пирогами, вареника-ми).

1-а ведуча.

Коли я йду роздольним полем

У світ розбуджених світань,

Мені до ніг колоссям повнодзвонним

Навкруг вклоняються густі жита.

(А.Демиденко)

Порівняно із пшеницею жито прийшло до людей наба-гато пізніше. Вчені доводять, що першими його почали сіяти племена, які жили на території сучасної України. І за досить короткий час воно стало тут головним хлібом. Причина цього: в холодні зими пшениця вимерзала, а жито не боялося морозів. Можливо, ще в ті часи й наро-дилися відомі нам усім приказки: «Жито годує всіх, а пшениця на вибір», «Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде», «Вмирати зібрався, а жито сій». Батьківщиною цього злака, як вважають, є гірські райони Північної Аф-рики й Західної Азії. Серед 13 видів лише один культур-ний, решта — дикі. А в горах Західної Німеччини росте жито заввишки понад 2 м, ніби виправдовуючи побажан-ня: «Роди, земле, жито з голоблю, а картоплю — як ко-лесо». Називається воно «очеретяне», бо солома жорстка, бура.

(Звучить пісня «Сіяв батько жито», муз. І.Карабиця, сл. В.Крищенка).

2-а ведуча. На Полтавщині існував такий звичай. Вес-ною господар на ситих конях з хлібом-сіллю під'їжджав до поля. Він піднімав хліб до сонця і казав: (показує учас-ник свята в ролі господаря). —

Благослови, Боже, щоб родило всюди!

(Тричі кланяється на схід сонця і