РЕФЕРАТ
на тему:
“Система вищої освіти у Франції та принципи і шляхи її інтеграції”
ПЛАН
Вступ
Минуле і сучасне системи вищої освіти Франції
Організація навчання та кваліфікаційна система вищих навчальних закладів Франції
Доступ громадян-іноземців
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Останні роки ХХ сторіччя ввійдуть в історію як етап перегляду більшості парадигм минулого, передусім, безпеки існування, мети державної та індивідуальної діяльності, виховання і освіти.
Освіту тут названо у кінці переліку, проте її роль далеко не другорядна й постійно зростає. Освіта перетворюється на одну з найважливіших частин усього виробничо-соціального комплексу, займаючи привілейоване становище серед засобів, які має людство для розв’язання низки глобальних проблем для забезпечення свого існування і стійкого розвитку.
Система освіти кожної країни, як і культура її народу, є унікальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи, бо тисячами корінців пов’язана з духовними і матеріальними аспектами минулого і сучасного.
Не зайве у зв’язку з виробленням доктрин та концепцій реформи освіти в нашій державі ознайомитися зі схожими процесами, що відбуваються в інших країнах, зокрема у Франції, яка впродовж століть залишається консервативною у відстоюванні історичних набутків освітньої галузі [4; с. 70]. Напевно, є що захищати і консервувати як в історичному контексті, так і в ініціюванні нових освітніх ідей, бо історичні традиції й досі визначають високий рівень французької освіти, яка і в наш час цінується в усьому світі. Декрети ще 1792 і 1793 років, за якими державі відводилась найважливіша роль у сфері освіти, дозволила сформувати найрозвиненішу систему підготовки молоді.
Згідно з даними Організації Об’єднаних Націй за охопленням навчанням дітей і дорослих (з 5 до 29 років) Франція посідає друге місце після Канади.
Франція, як і інші країни Європи, здійснює реформу освіти, зокрема і вищої.
1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про незнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації [7].
Вже через рік чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина – підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг.
Основна ідея цих документів – двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає собі кваліфікація та право продовжити навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди [2; с. 4].
Минуле і сучасне системи вищої освіти Франції
Франція у світі сприймається як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини. Такий імідж країни зумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утвердити у себе і в світі ідеали свободи й рівності.
Зараз Франція – П’ята республіка, що керується Конституцією 1962 року, за якою влада належить народу. Керівником централізованої країни є президент, що обирається народом на сім років і очолює виконавчу владу. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. В останні десятиліття помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними партіями є соціалістична (PS) , республіканське об’єднання (RRR), Союз за демократію (UDF), комуністична (PCF) та інші.
Франція належить до найрозвиненіших країн світу з відносно високим прибутком на одну особу. Багата історія, повага до минулого та його матеріальних досягнень, прекрасні природні умови дають їй змогу вже багато років залишатися найпривабливішою для туристів, випереджаючи Іспанію, Італію, США та інші країни.
Територія Франції 551 602 км2, населення перебуває у віковому інтервалі 0-19 років, 58,9 % - від 20 до 64 років, у продуктивному віці – понад 40 % французів, а безробітних 12 %. Державна релігія відсутня. Вважають, що 76,4% французів – католики, але в країні представлені практично всі світові релігії. На всій території домінує французька мова, хоч є кілька регіональних діалектів [6; с. 123].
Вища освіта у Франції має дуже багату історію. Перші навчальні заклади відносяться до римського періоду й деякі вищі заклади існували ще в кінці першого тисячоліття нашої ери. Достатньо сказати, що близько 10 державних університетів там мають досить солідну історію. Паризький заснований у 1190 році, надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання і підготовки фахівців вищого тогочасного рівня, Сорбонна – у 1200, Тулузький – у 1229, Монпельї – в 1289, Орманський – у 1306, Гренабльський – у 1339, Есе – в 1409, Пуатьє – в 1431 р. і т.п. [4; с. 70].
На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (XVI століття) королівська Франція мала аж 22 університети, надмірна традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними і науково-природничими напрямами (школи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети і тому майже сторіччя Франція обходилася без цього виду ВЗО, відновивши їх лише 1896 р.
Довга черга бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого ґатунку з десятками тисяч студентів поєднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні Вищі Школи через надвисокі конкурсні бар’єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. “Студентська революція” кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні привела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти Франції.
У наш час вона дуже далека від стагнації, адже