Розмовна мова фіксує не тільки різницю між «я роб-лю» і «щось у мені діється». Деякою мірою між ними слід помістити ситуацію, яку характеризуємо як «щось зі мною діється», коли, напр., впадаю в гнів або втра-чаю голову від радості. Ці почуття впливають на нас, більш або менш обмежуючи нашу розумну свободу. Це виникає тому, що усвідомлення і свобода людських вчинків не завжди однакові. В зв'язку з цим і відпові-дальність більша чи менша. І тому, якщо трапляється нам, напр., образити когось у стані афекту, то проси-мо пробачення не стільки за те, що в той час говорили і робили, скільки за те, що ми дозволили собі дійти до такого стану, що втратили контроль над собою.

Перепони, що обмежують провину, отже — відпові-дальність, бувають різні. Деякі з них мають коротко-часний характер, інші — тривалий; деякі відносяться швидше до розуму, інші обмежують свободу, треті сто-суються цих обох сил однаково. Невідання, примус і почуття (серед них особливо страх) — це типові «акту-альні» перепони. Серед тривалих найчастіше поміча-ють упередженість, психічні вади і хвороби.

Від впливу різних факторів, що обмежують нашу розумну свободу, ми не звільнимося аж до смерті. Цілком вільними будемо тільки тоді, коли зможемо повністю припасти до ясно і достовірно пізнаного істин-ного і «переповнюючого нас» до останку блага. Випе-реджуючи подальші роздуми, додам, що таким Благом є Сам Бог, і що таку повноту свободи зможемо досягти лише в небі. Але дозрівати до неї треба вже зараз. Обмеження, про які йшла мова, не звільняють нас ні від відповідальності в міру тої свободи, яку маємо, ні від того, щоб у ній дозрівати, переборюючи згадувані труднощі. Бо посилення свободи — необхідна умова і етап зміцнення людськості.