було, то вчителі при навчанні дітей української мови користувалися за аналогією навчальним планом з польської мови. Тому мета вивчення української мови формулювалася аналогічно меті вивчення мови польської, що була сформульована в “Навчальному плані польської мови для гімназій”. Цим планом та програмою, або, за тогочасною термінологією, польськими “інструкціями” з 1889р. користувалися упродовж п’яти років. У 1893р. вийшла спеціальна урядова програма з української мови для гімназій Східної Галичини. Парадоксально, але ця урядова програма була складена й видана мовою польською. Згідно з новою програмою, перед учителями української мови стояло завдання сформувати в учнів “вправність” у грамотному вживанні мови в усному й писемному мовленні, ознайомити з багатством і правилами рідної мови, “ввести” учнів у народну літературу як скарбницю національного духу. Наука мови руської в галицьких гімназіях (Передрук з “Зорі”) // Учитель. – 1894. - Ч 1-3 Українська література в старших класах включала відомості з історії школи, освіти й педагогічної думки на українських землях; вплив суспільно-політичних, релігійних, національних взаємин на формування літературних процесів і т.ін. Охоплення рамками літератури таких обширних культурно-історичних відомостей зумовлювався інтегрованістю дисциплін, недосконалістю існуючих навчальних планів і програм.
З 20 березня 1909р. австрійський міністр затвердив новий “Нормальний план науки для гімназій” (“Normallehsplan des Мumnasiums”), який майже не відрізнявся від попереднього, 1849р., але з огляду на розвиток педагогічної науки в останні десятиліття, зокрема дидактики, містив окремі зміни. Новим планом передбачалося відведення більшої кількості годин для “новочасних язиків і краєвих бесід, а також для самостійного плекання своїх духовних здібностей”. Копач І. Новий австрийський “Нормальний плян науки для гимназій” // Наша школа. – 1909. – Кн. І-ІІ. – С.14-32. – С.14 У плані наявний поділ предметів на історично-філологічні (гуманістичні) та предмети математично-природоописні, або реалістичні, а “релігія і філософія мають завдання завершувати цілу ту будову в одну велику, внутрішньо вирівняну і вільну від суперечностей цілість гармонійного світогляду”. Там само. – С.14-32. – С.20
Прийнятий новий план для викладання німецької мови звертав увагу на дві складові: 1) граматику, тобто на вивчення мови; 2) на історію літератури. Він охоплював нижчий і вищий ступені навчання. Стосовно нижчого ступеня, тобто І-IV класів, новий план майже не відрізнявся від попереднього, однак в ньому подано детальний перелік творів для вивчення в кожному класі. Згідно нового плану, в 1 класі учні вивчали казки, байки, оповідання, короткі вірші, в 2 класі знайомилися з описами, ширшими епічними творами, в 3 класі різноманітність творів доповнювалася ще ліричною поезією, а в 4 – довшими поемами та нескладними науковими розвідками.
Стосовно української мови, то, згідно нового плану, в 1 класі відмінено диктанти і зменшено кількість письмомових завдань. В 4 класі серед пропонованих учням є багато завдань творчого характеру.
Для вищого ступеня (5-8кл.) у 5 класі вводиться вивчення повісті. Вивчення поезії і прози перенесено до 8 класу, а від 5 класу вводиться вивчення історії літератури та читання літературних пам’яток до ХVІ ст. в оригіналі. Літературні пам’ятки пізніше ХVІ ст. продовжують вивчатися в 6 класі. Крім цього, учні мали ознайомлюватися з творами тогочасної новітньої літератури. Великого значення надає план вивченню мови та її історичного розвитку.
Новаторством стало введення вправ на розвиток зв’язного мовлення (Sprechьburg), як повинні проводитися вже від 1 класу.
Оскільки, як уже йшлося вище, навчальних програм з української мови не було, то вчителі користувалися існуючими планами й програмами з польської, німецької мов, вносячи окремі зміни, доповнення. Покажемо на прикладі, як пропонує проводити урок української мови й літератури з урахуванням особливостей української мови та вимог нового навчального плану з німецької мови
М. Пачовський.
Метою вивчення української мови в нижчій гімназій є навчання дітей швидкого читання, грамотного мовлення й писання, а також підготовка до розуміння видів поезій та прозових творів. Для вивчення німецької мови відводилося 4 години, а для української – 3 години в тиждень. Навчальний план з німецької мови з 4-х годин відводив 2 години на уроки читання.
Таким чином, із відведених навчальним планом 3 годин півтори мало б відводитися на мову, а півтори – на читання, проте М. Пачовський пропонує не розділяти їх, а проводити мову й читання спільно, відводячи 15 хв. кожного уроку на практичну роботу: складання учнями речень тощо. Доречним вважає порівняння українських й латинських мовних форм.
Оскільки новий план з німецької мови вимагав, щоб лише один учень читав вголос, а інші слухали його й розуміли прочитане, то М. Пачовський радить використовувати голосне читання і на уроках української мови. Доречно доповнює, що всі учні повинні слідкувати в книжках за тим, хто читає, оскільки: а) часто доводиться виправляти помилки в читанні, краще, коли це робитимуть учні; б) в дітей ще мимовільна увага (“є невшколені ще скупляти уваги”), тому уроки читання повинні вчити їх концентрувати увагу.
Новий план радить користуватися обережно методом пояснення під час вивчення художніх творів, тлумачити лише слова чи речення, необхідні для розуміння змісту. З метою розвитку зв’язного мовлення учнів практикувати відповіді на запитання за змістом прочитаного, переказ тексту, розповідь з власного життя, яка стосується теми, що вивчається.
На кожне навчальне півріччя М. Пачовський пропонує 5 письмових класних і 3 письмових домашні завдання. Пачовський М. Становище й наука української-руської мови як вик ладової в наших гімназіях. Реферат на з’їзді галицьких і буковинських україністів д-20мая 1909р. –