Спираючись на основні вказівки проектів програм навчання української мови, М.Пушкар радив учителеві у співпраці з учнями збирати "багато усної творчості своєї місцевості (й околиці) і використати його із успіхом для національного й загальнолюдського виховання та для навчання поезії й мови". За переконаннями автора, сама участь учнів у зборі казок, оповідань, звичаїв, обрядів, байок, святкових пісень, колядок, щедрівок, забав, пісень (ліричні, суспільно-побутові, стрілецькі, бурлацькі), переказів, легенд, співанок, допомагає "сприйняттю природним способом скарбів духовної культури села, міста і т.д., що впливає на виховання шановливого відношення до неї; докладнішому пізнанню мови свого середовища, звичаїв, обичаїв, легкому розумінню говорів, а далі і літературної мови; передачі любові до усної народної творчості із роду в рід; розширенню культурного кругозору; набуттю навиків розрізняти справжні види мистецтва від "безвартісних" і т.д. [Пушкар М. Збирання творів народної усної словесності при помочі учнів і виховно – научне значення такої роботи // Учительське слово (Методика і шкільна практика). – 1935.– Ч.1.– С.1-5].

Методи навчання

В початкових школах при вивченні читання й письма вчителі, як правило, користувалися аналітико-синтетичним методом. І. Марків пропонує “начерковий” метод, яким користується при вивченні нових букв. Відповідно до “Першої книжечки” Матвійчука, діти складають речення, а потім, поділяючи його на слова, на кожне слово стукають олівцем чи плескають у долоні. Вважаючи, що не всі діти зможуть назвати точно друге чи третє слово, І. Марків зображає схематично на дошці кожне слово даного речення.

ве

на се

є ли

ше ло

ке

Тепер всі без винятку діти можуть точно назвати кількість слів у реченні, бо бачать їх перед собою. Далі вчитель пояснює, що кожна лінія у слові означає склад. Дітям легко виділяти склади, оскільки вони бачать лінії. Потім учитель поступово витирає схеми слів, а діти називають, які слова витерті. Залишивши схему слова “село”, витирає в ньому позначення першого складу. Діти повільно вимовляють склад ло, вчитель звертає їх увагу на положення вуст. Схематично зображає вимову дітьми складу: як діти тягнуть “л”, креслить горизонтальну лінію, на “о” – вертикальну. Тоді витирає вертикальну лінію, всі діти повторюють звук, що залишився – “л”. Після цього вчитель зображає літеру, якою позначається [л], далі проводить вправи з читання й письма.

л . . . . . . . . . . . . о

о

о

(Марків І. Начеркова метода в початковому навчанню // Шлях навчання і виконання. Пед.-метод. додаток “Учительського слова”. – 1927. – Ч. 1. – с. 5-8).

Важливе місце в організації навчання педагоги надавали такому методичному прийому, як включення дітей у драматизацію та інсценізацію прозових літературних творів [Куцій М. Драматизація в другому відділі народної школи // Шлях виховання й навчання. –1927. – Ч.9.– С.12-14]. Участь у них розвиває в дітей творчі здібності, пам'ять, уяву, збагачує їх мову, робить вільнішими їх рухи, міміку, формує комунікативні здібності (суспільний інстинкт), а головне — викликає самостійну творчість дітей [Ющишин І. Драматизація в школі // Шлях виховання і навчання. –1927. – Ч.9.– С.4-12]. Таким чином, відбувається поступовий перехід від репродуктивного до частково-пошукового методу навчання, при якому учень переборює труднощі методом праці. "Прямуймо до того, — наполягав М.Макух, — щоби він <учень — Т.З.> сам міг находити, сам відкривати, сам творити, сам висказувати свої думки, розвивати свою розмову, бо не сума знання чинить людину спосібною до життя, але сила вміння. Вживаємо до цього чинної методи, бо тільки вона творить чудеса" [Макух М. Становище вчителя в питаннях традиційного і реформі стичного руху в вихованні й освіті // Шлях виховання й навчання .– 1929. – Ч.10. – С. 21-24,с. 22].

Поступово при вивченні української мови почав впроваджуватись в школах Галичини Дальтонівський метод. Наприклад, та система на 4, 5, 6-му роках навчання була введена в школі с. Старий Яров (Яворівського повіту). Навчальний процес у школі був побудований таким чином: на 4-му році навчання лише два предмети були "здальтонізовані" — українська й польська мови; на 5-6-му — чотири предмети (українська й польська мови, рахунки й рисунки) [< Кузьмів Я. >. Дальтон – плян у сільській школді // Методика і шкільна практика. Додаток до “Шлях виховання і навчання”. –1933. – Ч. 2-3. – С.57-61, c.61].

Значна частина часу займала індивідуальна праця учнів. Теми, які призначалися для опрацювання на 10 днів, учні одержували письмово. Аркуш був поділений на 4 частини, в кожній з яких зазначався об'єм праці на декаду із української мови, як "здальтонізованого" предмету. В темі виділялися: вступ, спостереження й усне опрацювання; письмові вправи, додаткова (надобов'язкова) праця. Після виконання письмових завдань учень мав звітуватися за виконану працю перед учителем. За результати праці з кожного предмету учень отримував оцінку. Така організація роботи (у порівнянні з класно-урочною системою) виключала можливість для учня обминути той чи інший матеріал, тему, вправи і т.д. При використанні дальтонівського методу відбувалася кореляція знань з різних предметів.

Взагалі на початку 30-х років ХХ ст.у школах впроваджувались нові методи навчання, які грунтувалися на психологічних особливостях учнів. В основному відбувся перехід від дедуктивних до індуктивних методів навчання. Складалася нова методика викладання рідної мови на основі кореляції знань з різних предметів. Цікаву з цієї точки зору ідею кореляції пропагував М. Терлецький, а в початковому навчанні — М. Божиковський.

Галицькі вчителі української моваи в міжвоєнний період почали