Найбільші філософи були свідомі, того що серце було джерелом зародження їх великих ідей, а мислення лише обґрунтувало ці ідеї, надаючи їх якості переконаності. “Добре серце, - зазначає Сковорода в “Благородному ?????”, - є те саме, що вічно????? джерело, з якого течуть ????7 чисті струмки або думки”.

Серце – осередок усього доброго та світлого. Серце – корінь життя й обитель щирості й любові. А безсердечність є найнижчій вияв людської ??????, підлості й жорстокості.

Проголошуваний Т. Шевченком антропоцентризм як методологічний принцип цінний тим, що виключає в педагогіці бездітність, бо в центрі всякої системи, у тому числі й пелагічної, ставить людину, з її переживаннями, потребами.

Людина є не тільки представниця людської істоти, в якій повторюється те саме, що є і в інших представників. Вона є індивідум , тобто кожна людина є лише одна – єдина в своєму, в цілому світі. Кожна людина унікальна. “Така, як усі”, тобто стандартний, - вбивча характеристика для людини, натяк на її стандартну поведінку, повну безликість й аморфність, безвільність і безхарактерність. Такий філософський підхід заперечує фетишизацію колективу, вчить берегти особисту гідність й ????? людини, кожної дитини, всіляко розкривати, індивідуальну творчість, ініціативу, винахідливість, кмітливість.

Надмірне гіпертрофоване тлумачення колективізму спричиняє до приниження особистості, знеособлення, ледарства, ширить конформізм, абсолютну бездушність і крайню безвідповідальність.

Варто взяти до уваги й філософське положення про відродження ідеї, відкривши ???? і назавжди перекручення, ніби воно має на увазі появу дитини на світ з “готовими ідеями”. Насправді є суть її цілком протилежна. Людини властві вроджені ідеї не як щось готове, сформоване, а як ???, що виявляється при певних умовах під впливом певного досвіду. Оскільки досвід цей у людей неоднаковий, то вроджені ідеї мають різні вираження. Таким чином, методологічною основою української педагогіки виступають загальна й українська філософія: вчення про роль народу, нації, особи прихильне ставлення до культурної спадщини минулого [5].

1.2. Принципи національного виховання молоді.

Принципи від латинського принціпіум – начало, основа – це вихідні положення , що визначають вимоги до змісту, організації і методу виховного процесу. Вони групуються на сучасні науковій педагогічній теорії та народній педагогіці, узагальненому досвіді виховної діяльності початкової школи і вказують на яких провідних засадах її будувати, як творчо розв’язувати його насущні проблеми.

Ефективність виховання школярів забезпечується неухильним дотриманням таких провідних принципів: науковості, національної свідомості й українського патріотизму, етнізації, історизму, європеїзму, народності, гуманності й демократизму, природо відповідності, культуросвідомості, працьовитості, самодіяльності, активності й ініціативи учнів, гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії.

Принцип науковості кличе будувати виховну діяльність у початкових класах на основі сучасної науки виховання молодших школярів, що об’єктивно відображає його суть, репрезентує систему наукових знань про закономірності виховного процесу та раціональні способи впливу на формування особливості. Принцип науковості надає виховному процесові ясності, чіткості і зрозумілості.

Принцип національної свідомості й українсько-громадських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовність стати на захист незалежності державних символів – тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну “Ще не вмерла Україна”. Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою і мовою українського народу, нації, - істинні патріоти незалежної України.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати молодь про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття прилежності до України, її народу.

Принцип національної свідомості й патріотизму передбачає розв’язання виховних завдань у контексті становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної Української держави. У зв’язку з цим національне питання трактується як основа буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншості України, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі [5].

Повага до людей іншої національності й дружби між народами йде через любов до своєї нації. Зближення і взаємо забезпечення націй не мають нічого спільного з їх примусовим “злиттям”, а симіляцією, денаціоналізацією та нівеляцією, бо нації творять вселюдську цивілізацію.

Згідно з принципом національної свідомості й патріотизму виховання молоді на Україні має бути пройняте українським патріотичним духом.

У поняття принципу етнізації вкладається етнічна соціалізація дитини на основі родинного культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації, належно поставленої виховної роботи вчителя у школі.

Принцип історизму – це питання історичної пам’яті підростаючих поколінь через прищеплення школярам шанобливого ставлення до рідної мови, своїх предків, національної віри, до світлин і водночас трагічних сторінок історії України, до національних борців, які змагалися й погибали в битвах за щастя й волю українського народу.

Усвідомлення минулого України будить у дітей бажання горнутися до свого рідного, національного, народного, допомагає їм збагнути суть сучасного й бачити футурологічну прогностичну перспективу майбутнього, вселяє життєвий оптимізм.

Принцип європеїзму зобов’язує вчителя всю свою увагу сконцентрувати на дитині, на формуванні людської особистості, становленні людини – європейця в русі вимог європейської культури, спонукає дотримуватися у вихованні європейського підходу.

Принцип народності, гуманності й демократизму спонукає вчителя виховувати школярів у