У процесі навчання навчальні посібники використовуються по-різному: для ознайомлення з новим матеріалом, закріплення знань, умінь і навичок, перевірки засвоєння їх. Коли наочний посібник виступає як джерело знань, він особливо повинен підкреслювати істотне – те, що є основою для узагальнення, а також показувати неістотне, його другорядне значення. Так, моделі прямокутників треба взяти різних розмірів – це дає можливість дітям побачити, що рівність протилежних сторін є загальна властивість будь-яких прямокутників, вона не залежить від довжини його сторін.

Ознайомлюючи з новим матеріалом, вчитель часто використовує наочний посібник для конкретизації нових знань. У цьому разі наочний посібник виступає як ілюстрація словесних пояснень. Наприклад, допомагаючи дітям у пошуках розв’язку задачі, вчитель робить схематичний малюнок або креслення до задачі, пояснюючи прийом обчислення, супроводить пояснення діями з предметами і відповідними записами. При цьому важливо використати наочний посібник своєчасно, ілюструючи суть пояснення, залучаючи до роботи з посібником і пояснення самих учнів. Під час розкриття прийому обчислення, вимірювання, розв’язування задачі тощо, треба особливо чітко показувати рух (додати – присунути, відняти – відсунути). Супроводячи пояснення малюнком і математичними записами на дошці, вчитель не лише полегшує сприймання матеріалу дітьми, а й одночасно показує зразок виконання роботи в зошитах. Тому креслення і записи на дошці треба виконувати грамотно, красиво розміщувати їх на дошці і стежити за тим, щоб їх було добре видно всім дітям. Під час ознайомлення з новим матеріалом і особливо під час закріплення знань і умінь, треба так організувати роботу з наочними посібниками, щоб учні самостійно оперували ними і супроводили дії відповідними поясненнями. Якість засвоєння матеріалу в цих випадках значно підвищується, бо в роботу включаються різні аналізатори. При цьому діти не лише опановують математичні знання, а й набувають уміння самостійно виготовляти наочні посібники. Учитель повинен заохочувати дітей до використання наочних засобів під час самостійної роботи. На етапі закріплення знань і умінь широко використовують для різноманітних вправ довідкові таблиці, таблиці для усної лічби, малюнки, схеми, креслення для складання задач дітьми. Наочні посібники іноді використовують для перевірки знань, умінь учнів. Наприклад: щоб перевірити, як засвоїли діти поняття многокутника, можна запропонувати їм за допомогою паличок скласти многокутник зазначеного виду (додаток 1). Використовуючи роздавальний матеріал (картки з відрізками многокутниками), учитель перевіряє уміння вимірювати довжину відрізків, площу і периметр многокутників тощо. Найбільше унаочнення потрібно при вивченні нового матеріалу, при закріпленні і повторенні – лише частково. З невстигаючими учнями унаочнення треба використовувати частіше.

Щоб наочне приладдя відповідало своєму призначенню, до нього слід ставити такі вимоги:

Будова, форма приладдя повинні бути простими. Колір спокійний, приємний для ока.

За розмірами прилад чи посібник повинен бути таким, щоб учні добре бачили його з останньої парти, але не громіздким, з добре прогнаними частинами, щоб зручно було їх ставити, переносити, вішати, швидко знімати.

Для лічби не слід брати круглих предметів (каштанів, жолудів, горіхів) бо на парті вони не тримаються, скочуються, що часто зриває урок.

Не можна використовувати для лічби і сірникові палички.

4. Предмети для лічби повинні бути у всіх однаковими на певному уроці.

Різноманітність цих предметів призводить до того, що учні цікавляться

предметами, які є в товаришів, обмінюються ними.

Отже, неправильно підібране наочне приладдя не допомагатиме, а заважатиме роботі. Наочні посібники треба вміло застосовувати під час уроку. Слід пам’ятати, що унаочнення не самоціль, а засіб навчання: допомагає учням засвоювати математичні поняття, переходити від конкретного сприймання до абстрактного висновку. При надмірному унаочненні робота схожа на гру, учень бавиться, не напружуючи думки. Таке унаочнення втрачає свою доцільність, воно перетворюється у гальмо розумового розвитку учнів. Такі факти бувають на практиці, наприклад: першокласника навчають вибирати арифметичні дії (додавання або віднімання) під час розв’язування арифметичних задач. Учитель використовує для цього картинку, на якій намальовано пташок, що сидять на гілці, і пташок, які підлітають до них (або, навпаки, відлітають від них). Учень, спостерігаючи цю картину, знаходить відповідь задачі простим перелічуванням, не виконуючи жодної арифметичної дії над числами. Наочність використана в цьому випадку, не лише допомагає, але й навпаки, затримує формування уміння розв’язувати задачі, тобто вибирати дію над числами, заданими в умові. Інший приклад: відомо, що треба ілюструвати дітям незнайомі предмети, про які згадується в задачі, демонструючи відповідну картинку (трамвай, завод – сільським дітям; ферму, стіг, скирту – міським дітям). Проте немає потреби демонструвати картинки із зображенням відомих дітям предметів. Наочність у навчальному процесі буде корисною тільки тоді, коли вчитель використовуватиме всі її види (предметну наочність, таблиці, схеми, діафільми, діапозитиви) не перевантажуючи при цьому кожний окремий урок різними засобами унаочнення. Учитель, який не користується наочним приладдям, виконує роботу формально. Його учні можуть знати правила, але безпосередні будуть у життєвій практиці.

Такі учні напам’ять знають, що збільшити число на скільки-то одиниць – значить додати, а збільшити число у скільки-то разів – означає помножити, проте не можуть роздати з пачки зошити так, щоб другий учень одержав у п’ять раз більше від першого, а третій на чотири зошити більше ніж другий, бо вони цих понять не вивчали за допомогою наочного приладдя. Навчання здійснювалося словесним методом і не дало потрібних результатів, бо практичних навичок