Тому можна зробити висновок, що будь-яка творча діяльність учня передбачає його самостійність у процесі навчання. Але самостійна робота буде творчою лише за умови, якщо вона зумовлює мислительні та практичні дії школяра, певним чином організовані вчителем, на критично-творчому та творчому рівнях.

І.Я.Лернер у дослідженнях питань дидактики навчання, визначив творчість (щодо процесу навчання) як форму діяльності учня, що спрямована на одержання об’єктивних чи суб’єктивних якісно нових цінностей, важливих для формування особистості [14, с.79]. У цьому визначенні увага дослідника звернена, насамперед, на форму, результати й значимість діяльності. Ще одне визначення учнівської творчої діяльності за І.Я.Лернером є таким: це процес і результат цілеспрямованого навчання, яким можна управляти за допомогою використання спеціальних педагогічних ситуацій, які вимагають від учнів творчої діяльності на доступному для них рівні [14, с.79].

Вагомим є теоретичне визначення дидактом творчої складової навчальної діяльності учнів. На думку І.Я.Лернера, навчальна діяльність школярів має творчий характер, коли відбувається:

·     самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

·     визначення нової проблеми у традиційній ситуації;

·     бачення структури об’єкта, визначення його функцій;

·     комбінування і перетворення раніше відомих способів діяльності у процесі розв’язування нової проблеми;

·     створення принципово нового методу, способу, підходу, пояснення [19, с. 102].

На нашу думку, творчий компонент навчання школярів, установлений дидактом, має чітке визначення і розглядається як взаємопов’язана система. Зрозуміло, що самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію дозволяє застосувати набуті раніше знання й уміння для розкриття структури нового об’єкта як взаємопов’язаної сукупності сторін, компонентів, елементів. Водночас такі дії дають можливість обґрунтувати функції кожного компонента й об’єкта в цілому, виділити невирішені проблеми, запропонувати власне вирішення, вибрати спосіб розв’язання з відомих раніше чи виробити новий спосіб.

Ще одним важливим питанням дослідження творчої самостійної діяльності учнів у педагогічній науці є проблема встановлення співвідношення між творчістю й нетворчістю у структурі навчально-пізнавальної діяльності. Для встановлення діалектичного взаємозв’язку творчості й нетворчості використовуються специфічні категорії продуктивного й непродуктивного, які є дуже давніми поняттями. Як філософські категорії “репродуктивне” і “продуктивне” вперше були використані в аналізі структури процесу пізнання Е.Кантом, пізніше розвинені В.Г.Гегелем. У сучасних філософських дослідженнях проблема репродуктивного і продуктивного розроблена у працях О.М. Коршунова, П.В.Копніна, О.Т.Шуміліна. У педагогічній науці це питання досліджене В.І.Андрєєвим, Б.І.Коротяєвим, С.О.Сисоєвою та іншими, а в психології – Б.Г.Богоявленською, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьовим.

Філософське обґрунтування репродуктивного й продуктивного як соціального явища здійснено В.Ф.Овчинниковим [16]. Ним розкрито співвідношення між цими процесами на онтологічному рівні як відображення процесів відтворення й перетворення. Зв’язок репродуктивного і продуктивного в соціально-історичному аспекті, на думку вченого, характеризується в сучасному суспільстві зростанням динамічності, складності, що відбиває ритм життя. У логіко-гносеологічному плані співвідношення репродуктивного і продуктивного пов’язане з відтворенням і створенням нового знання. Зазвичай, репродуктивні дії виконують функцію організації, впорядкування й оцінювання процесу творчої діяльності. Проаналізувавши зв’язок репродуктивного й продуктивного, В.Ф.Овчинников виділив три етапи процесу творчої діяльності:

·     включення дій суб’єкта в соціально-культурний контекст;

·     створення нового із застосуванням продуктивних дій у зв’язку з репродуктивними;

·     актуалізація нового, його оцінювання з точки зору суб’єкта творчої діяльності, суспільства.

Розгляд запропонованих В.Ф.Овчинниковим етапів процесу творчої діяльності показує, що на першому етапі творчої діяльності загалом і навчально-пізнавальної творчої діяльності зокрема репродуктивне є точкою відліку, початком творення. Функцію репродуктивного при цьому виконують знання, засоби, способи, норми, цінності тощо. На другому етапі репродуктивне виступає важливим компонентом процесу творчості, а на третьому – засобом актуалізації та критерієм оцінювання одержаних результатів.

Близькими до дослідження В.Ф.Овчинникова є положення про процес пізнання на основі системно-структурного аналізу педагога Б.І.Коротяєва [13]. Він визначив дві взаємопов’язані ланки навчально-пізнавального процесу: репродуктивне пізнання, яке виступає підготовчою ланкою, і творче, як основне. При цьому, на його думку, репродуктивне пізнання включає творчі елементи, й навпаки. З точки зору динаміки процесу, межа репродукції і творчості умовна, рухома, тому можливим є постійний перехід від репродуктивного до творчого: “чим більше елементів творчості у репродукції, тим ближче якісний перехід до нового типу пізнання - творчого” [13, с.14]. Для досягнення оптимального співвідношення між репродуктивним і творчим компонентами у структурі пізнання автор пропонує створити принципово новий зміст навчального матеріалу в середній загальноосвітній школі та обґрунтувати й реалізувати адекватні способи й методи його вивчення (пізнання).

Варто зауважити, що в сучасних умовах реформування освіти ці важливі вимоги до навчально-виховного процесу є також актуальними і знаходять вирішення. Скажімо, остання чинна програма з української літератури для 5-12 класів є докорінно відмінною від попередніх за змістом, принципами добору матеріалу, структурою [4]. Визначальною рисою концепції програми є її спрямованість на загальний розвиток учня та забезпечення умов для його творчості, самореалізації впродовж навчання.

Сучасна дослідниця К.В.Яресько вважає, що репродуктивною в навчально-виховному процесі варто вважати діяльність, яка виконується за правилами, що пропонуються учневі у вигляді плану [10]. Таку діяльність науковець поділяє на два рівні: впізнавання та дії.

Продуктивну діяльність дидакт розрізнює як евристичну і творчу. Евристичною є така діяльність, у процесі якої учні повинні самостійно знаходити метод чи прийоми, визначити послідовність дій або привести дану ситуацію до знайомої й діяти за аналогією. Творчою потрібно вважати діяльність за незнайомими для школяра правилами й сферою діяльності. Евристична й творча діяльність як види продуктивної діяльності, “що виконуються не за алгоритмом, спонукають учня самостійно вибудувати план (алгоритм) виконання певного завдання на базі тих знань, вмінь та навичок, що в нього є. Така діяльність, наприклад,