Це – повага до Конституції, законів Української держави, прийнятих в ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока правосвідомість.

Це – досконале знання державної мови, постійна турбота про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту.

Це – повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця і наступника.

Це – дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття, дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та екологію.

Це – фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо – естетична вихованість.

Це – гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв інших народностей, які населяють Україну, висока культура міжнаціонального спілкування (толерантність та полікультурність).

Ці та інші якості та риси повинні формуватися в процесі засвоєння учнями духовних надбань рідного народу, цілеспрямованого національного

виховання, як системи ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики українського народу, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх в дусі природно – історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Відтак, громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його морально – етичних цінностях, виховній мудрості, що трансформовано в його педагогічному досвіді.

Щоб діти стали народом, творцями своєї долі (а це покликана забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час навчання, виховання в сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Адже нація – це насамперед, сукупність різноманітних духовних прикмет та природних історично обумовлених ознак “тіла, душі, розуму”, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно – історичної спільності людей.

Зрозуміло, що ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами, методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом впродовж його всього історико – культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та світового культурно-педагогічного досвіду.

Висновки.

Наша робота підійшла до свого завершення. В ході роботи нами були вирішені наступні завдання:

1) здійснення аналізу поширених у вітчизняній педагогічній та політологічній науці теоретичних підходів до проблеми громадянського виховання підростаючого покоління;

2) розробка і проведення практичного дослідження – анкетного опитування, присвяченого проблемі впливу особистих моральних якостей і нахилів наших педагогів на виховання молоді в контексті громадянської освіти та інтерпретація отриманих даних.

Опрацьований матеріал дозволяє нам дійти висновку, що процес формування громадянина України та його головної риси – громадянськості є наслідком такого процесу, як соціалізація, в структурі якої нас найбільше цікавлять громадянське виховання і самовиховання. Соціалізація відбувається під впливом значної кількості обставин та чинників: держави, суспільства, сім’ї, неформальних груп, засобів масової інформації, релігії та багатьох інших.

Зараз є очевидним, що дія багатьох з цих чинників в галузі формування громадянськості українських школярів є стихійною, не досить ефективною, а часто і деструктивною. Стихійна соціалізація, надто повільно прилучаючи, чи не прилучаючи взагалі, школярів до системи громадянських цінностей і святинь, тим самим сприяє обмеженню духовного та предметного простору для дії безпосередньо громадянського виховання. Тому головне навантаження в нелегкій, але шляхетній справі громадянсько- го виховання підростаючої молоді, лягає на шкільних вчителів – вихователів.

-50-

Віддані ідеї української державності, вони можуть і повинні озброїти учнів суто громадянськими знаннями і навичками, сформувати у них громадянський досвід, компенсувати в ньому брак того, що необхідно для повноцінного розвитку громадянськості, подолати чи послабити негативні впливи, організовано залучити школярів до перетворення суспільного і етнічного середовища.

Щоб така робота була успішною, педагоги – вихователі самі повинні відповідати тим критеріям громадянськості, які ми висвітлили в теоретичній частині нашого дослідження. Результати соціологічного опитування показали, що морально – ціннісні орієнтації та громадянська позиція українських педагогів знаходяться на високому рівні, тому слід сподіватися, що цей рівень в майбутньому буде лише зростати, що повинно буде позитивно вплинути на вирішення завдань громадянської освіти в Україні.

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що вдало організована виховна робота може значною мірою сприяти ліквідації певних прогалин в системі громадянського виховання.

Така робота повинна ґрунтуватися на цілісному виховному ідеалі, уособленому самим вчителем, що органічно поєднує в собі цінності особистості, сім’янина, педагога, громадянина України, представника світової цивілізації.

Як ми вважаємо, практична цінність нашої роботи заключається в тому, що в ній ми:

· зробили спробу визначити головні аспекти процесу громадянського виховання в Україні;

· з’ясували конкретні вимоги до особистості українського громадянина у вигляді набору чітко окреслених громадянських якостей, без наявності яких людина не може вважатися

-51-

повноцінним громадянином;

· визначили провідні риси становлення педагогів, як морально розвинених особистостей.

Насамкінець нам залишається лише побажати нашим науковим колегам, щоб праця в галузі вищезазначених практичних проблем не припинялася; щоб громадянська освіта в Україні, нарешті, здобула належний їй рівень; щоб цілі та засоби громадянського виховання, зокрема внутрішні ціннісні орієнтації наших педагогів та їх вихованців, співпадали, а не навпаки. Лише в такому випадку можна буде говорити про створення дійсно демократичного клімату в нашому суспільстві. Звичайно, це справа багатьох років напруженої праці, але починати потрібно вже сьогодні, тим більше, що певні наукові та практичні здобутки в цій галузі суспільних відносин, наші вчені вже встигли напрацювати. Тому слід зберігати вже надбане і примножувати здобутки в галузі громадянського виховання, якщо ми дійсно хочемо, щоб наша Українська