б'є 15 разів. Коли ж не підкоряється старшому каліграфу, то буде відлученим 2 дні. Коли ж старійшина писчим неправедно ділить роботу і не складає хорошої хартії, і всі знаряддя, якими пов'язують книги, то сам є непотрібним, непотрібний в тій же службі, хай б'є поклони 50 або 100 разів чи відлучений"1.
Правила користування книжками зібрання Києво-Печерського монастиря були чіткими і конкретними, з них кожен чернець знав, що після удару книгозберігача в дерево братія збирається в кімнаті книгозберігача, бере під запис (розпис) собі книгу і читає до вечора. Згодом книжний приставник ще раз ударяє по дереву, після чого книги повертаються назад, а хто затримається з поверненням "чтива", піддається єпитимії (церковному покаранню, яке полягає в суворому пості й призначенні певної кількості поклонів).
Розділ 3 Зародження і розвиток вітчизняної педагогічної думки.
Разом з розвитком шкільництва зароджується оригінальна педагогічна думка, яка виявилася у літературних творах митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать", Володимира Мономаха "Повчання", Нестора "Чтение о жизни и погублений... Бориса и Глеба", "Повісті врем'яних літ", "Ізборнику" 1076 р., посланнях і проповідях Климента Смолятича, Кирила Турівського, "Молінні" Данила Заточника та ін.
У цих творах простежується релігійно-моральна програма формування особистості, самоусвідомлення руського народу.
Значною пам'яткою освіти XI ст. є "Повість врем'яних літ", написана літописцем Нестором, першим українським істориком, та його послідовниками. Це літературний енциклопедичний твір, в якому висвітлюється історія Київської Русі, подаються етнографічний матеріал, педагогічні погляди Володимира Мономаха з його "Повчання" та ін. У "Повісті врем'яних літ" засуджується міжусобна боротьба князів, проповідується ідея єдності руських земель, їх захисту від ворогів. Ця ж тема характерна і для "Слова о полку Ігоревім". Обидва твори відіграли помітну роль у посиленні патріотичного виховання молоді, формуванні у неї національної свідомості та готовності до оборони рідної землі.
Пробудженню державної свідомості та посиленню патріотичного виховання сприяло "Слово про закон і благодать" Іларіона. Його було виголошено перед київською знаттю на чолі з Ярославом Мудрим у 1050 р. Твір складається з трьох частин. У першій пропагується ідея рівності народів у духовному житті. Україна-Русь має бути рівною серед інших країн і позбавитися залежності від Візантії. Друга частина присвячується характеристиці руського християнства. Іларіон підкреслює, що християнство не було нав'язане Русі, а прийняте її народом добровільно. Він відкидає усталену тоді думку про те, що Візантія просвітила "варварській" руський народ. У третій частині подається похвала Володимиру Святославовичу і Ярославу Володимировичу за їхні діла, спрямовані на утвердження християнства державною церкви, а разом з тим і держави.
Отже, у творі в художній формі втілено патріотичну ідею незалежності Русі в усіх сферах суспільного та культурного життя, проводиться ідея патріотизму, любові до Батьківщини.
В "Ізборнику" 1076 р., основній навчальній книзі, містяться повчання про те, "како подобають человеку быти", тобто якими правилами слід керуватися людям у житті. Академік П.П. Толочко, досліджуючи суспільно-політичні відносини на Русі IX— XIII ст., зазначає, що в "Ізборнику" 1076 р. вперше в давньоруській суспільній думці визнається наявність соціальних суперечностей у реальному житті. Зазначається, що невелика кількість багатих розкошує, тоді як "большая часть мира сего в нищете те есть". Щоб усунути цю невідповідність "Ізборник" 1076 р. закликає багатих і бідних у дусі християнської моралі до загальної любові та взаємного всепрощення.
Ідея християнської смиренності, прихильності великокняжій владі проповідується Нестором у "Чтении о жизни и погублений... Бориса и Глеба".
До пам'яток давньоукраїнської (давньоруської) літератури і педагогічної думки належить "Повчання Володимира Монома-ха" (1096 р.). У "Повчанні" Мономах піклується про єдність рідної землі, закликає безкорисливо служити Вітчизні. У творі подаються поради і вимоги щодо виховання дітей:
постійно працювати і не лінуватися;
мати благородну поведінку;
мати чисту душу і худе тіло;
поважати старших і коритися їм;
вчитися любові, гуманізму, у тому числі й до інших народів, добру;
уміти вести бесіду, під час якої більше думати, ніж говорити;
постійно вчитися, міцно запам'ятовувати і повторювати раніш вивчене, одноразово вчитися новому;
виявляти самостійність у навчанні тощо.
У "Повчанні" Мономах обґрунтовує важливість позитивного прикладу у вихованні молоді. На досвіді власного батька Всеволода Ярославовича та особистому прикладі він закликає молодь до наполегливості та старанності у навчанні, до вірності своїй Батьківщині..
Климент Смолятич у посланні пресвітеру Фомі обстоює "приточний" спосіб пізнання, акцентує увагу на ролі розуму в пізнавальній діяльності людини, подає раціоналістичні ідеї про верховенство розуму над почуттями.. К. Смолятич пропонує концепцію некористолюбства, засуджує хтиве прагнення людей до влади, багатства. Незвичною для багатьох сучасників Климента Смолятича здавалася його сентенція: "Премудрість — це божество, а храмом є людство"1.
Ця ж ідея має місце у творчості митрополита Никифора, який у "Посланні", адресованому князеві Володимиру Мономаху, вважає розум не тільки володарем душі, а "царем" почуттів.
У "Молінні" Данила Заточника оспівується мудрість, засуджуються моральні вади тогочасного суспільства. Звертаючись до переяславського князя Ярослава Всеволодовича, автор радить цінувати людей не за багатство, а за розум, прислухатися до розумних порад. Джерелом добра і зла в цьому творі визначаються життєвий досвід і розум людини. Автор вважає, що добро і зло перебувають у діалектичному зв'язку з досвідом: "Зла не видавши, добра не постигнути; не бившися со псом об один моклок, добра не видати; горести дымныя не терпевши, тепла не видати. Злато бо искушается огнем, а человек напастми".
Добре відомими в школах Київської Русі були проповіді й повчання єпископа Туровського Кирила. У них автор піддає осуду діяння знаті, яка піклується тільки про своє тіло,