Тема:
ТЕМА: «І на тім рушникові…»
МЕТА: Ознайомити дітей з оберегом української родини – рушником, із значенням його в побуті, та його різновидністю.
Пробудити пізнавальний інтерес до традиційних художніх промислів нашого народу.
Сприяти розвитку творчих здібностей дітей, удосконаленню витинальної техніки, бажанню зберегти народні традиції, не забувати своєї національної культури.
Виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці гордості за майстринь, родичів, близьких.
ОБЛАДНАННЯ: виставка рушників, магнітофон із записами пісень про рушник, альбом, лінійка, олівець, резинка, кольоровий папір, ножиці, клей.
Хід уроку
I. Організація класу до уроку.
II. Мотивація навчальної діяльності.
(Звучить мелодія пісні про рушник)
Рушничок, рушничок Галя вишивала,
Червоненьку ниточку на полотно клала.
Вишиваним рушничком стіни прикрашала.
Подивись, як у нас гарно, матусенько мила.
Так і у нашому класі сьогодні дуже гарно та затишно (на стінах та дошці висять рушники). Це праця золотих рук ваших мам та бабусь.
III. Повідомлення теми уроку.
То ж, сьогодні, ми маємо створити цей витвір мистецтва – виготовити своїми маленькими руками рушничок.
Багато символів має наша Україна: тополю, вербу і калину, мальви і чорнобривці. Невмирущим творінням талановитих рук українок є надзвичайно різноманітні вишивки. Серед них – символ єдності сім’ї, любові до рідної землі, матусі, коханої дівчини. Символ працелюбності нашого народу. Від сивої давнини і дотепер, у радості і в горі рушник – невід’ємний атрибут нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Український рушник! Оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас!
IV. Робота над темою.
1. Вступна бесіда вчителя.
В давні часи не було, напевно, жодної оселі в Україні, котру б не прикрашали рушники. Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди ці витвори палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою, обличчям оселі, а відтак і господині. По цих вимережаних дивах складалася думка про господиню, про її вправність, майстерність, охайність і працьовитість. –
Діти, а давайте згадаємо призначення рушника.
2. Розповіді дітей та вчителя.
Народилося немовля і рушником вшановували його появу.
Дитя похрестили А по образочку
Спатки вколихали Рушничок звисає
В голові господній Кольорами доля
Образок поклали Дороги встеляє.
З рушником зустрічали родичів і гостей. Хліб і сіль на вишитому рушнику – одвічні людські символи, висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю давню святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до тих, хто подавав їх.
З рушником виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого.
Не обходиться без рушника і смерть людини. На рушниках або на довгих полотнах колись і сьогодні опускають домовину в могилу. Часто потім ці рушники вішають на хрест. Рушник стелять під плечі чи голову покійникові в домовині, ним застеляють і віко труни.
Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних із рушником, збереглося у весільному церемоніалі. Весільний рушник, як посаг, дівчина вишивала сама собі, щоб ніхто не вилив чогось лихого у візерунки. Вишивати рушники, сорочки мати навчала змалку. Їх вишивали на вечорницях довгими зимовими вечорами.
У кожній родині, де підростала дівчина скриня мала повнитися рушниками, які дбайливо зберігали.
«Дати рушники» – традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було стати на рушник. У народі кажуть:
«На рушник стати – навік друга мати».
Не впади, порошино, на весільну стежину,
Де зійшлися дві долі в житті.
В ці години святкові на яснім рушничкові
Вам єднатись навік, молоді.
З давніх-давен живе у нас звичай прикрашати образи, портрети близьких нам людей рушником.
«Хата без рушника, що сім’я без дітей» – говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників.
«Утирач» – використовувався для рук і обличчя.
Вода у відеречку
Братику, вмивайся,
Рушник на кілочку,
Братику, втирайся.
«Стирок» – для посуду, столів і лав, «покутник» – для оздоблення стін, покуті, «божник» – для обрамування ікон. Ритуальні рушники зберігалися окремо.
По цілій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали хліб після випікання і ставили під образами.
А моя мама вишитим рушником накриває кошик з паскою чи з яблуками, коли несе святити до церкви.
Ще в дохристиянські часи, вірячи в те, що у лісах по дуплах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками, аби задобрити ці божества.
І в нашій церкві, у відповідності до свят, ікони прикрашають рушниками певного кольору: у великий піст – чорні, на Зелені свята – зелені, на Великодні свята – кольорові, на Різдвяні свята – сині, між святами – червоно-чорні.
– Якщо уважно придивитися до узорів рушника, то вони дуже різноманітні. Ця різноманітність залежить від місцевості, де живуть люди. У народі кажуть: «Де інша хатка, там інша гадка».
На Івано-Франківщині переважають чорні, жовті, зелені кольори; Полтавська область віддає перевагу червоному кольору; Чернігівська – зеленому, синьому; Бойківська вишивка має різні яскраві кольори: жовті, зелені, сині.
3. Демонстрація наочного матеріалу.
Є різні техніки вишивання:
гладь;
хрестик;
качаточка;
просо;
колос;
кривулька;
штаповка;
набірування;
поперечна і поздовжня низь;
зерновий вивід;
мережання;
сонечко;
промінчик;
низинка.
V. Постановка практичного завдання.
– А тепер настав час проявити свою майстерність і самому створити рушничок у техніці витинанки. А що таке витинанка?
VI. Виконання практичного завдання.
(звучать пісні про рушник)
ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ТЕХНІКУ БЕЗПЕКИ З ГОСТРИМИ ПРЕДМЕТАМИ!!!
П о с л і д о в н і с т ь р о б о т и.
Вибір кольору майбутньої роботи.
Вирізуємо смужку паперу шириною 5 см для китиць, перегинаємо по довжині, а потім складаємо вдвоє і ще раз перегинаємо.
Робимо надрізи, але не до кінця. Розгортаємо, розрізуємо
