ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ ЯК ЧИННИКА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1.1. Історіографія проблеми…………………………………………….….……10

1.2. Основні підходи до феномену творчості в сучасних вітчизняних та західноєвропейських дослідженнях……………………………………….……15

1.2.1. Інтелектуально-процесуальний підхід (інтелектуалізація поняття творчості)………………………………………………….………………...16

1.2.2. Мотиваційно-особистісний підхід….................................................23

1.2.3. Системний підхід.................................................................................34

Висновки з першого розділу…………………………………………………....39

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп........................................................................................................................40

2.2. Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження ..............................................................41

2.3. Опис результатів дослідження, їхній аналіз та інтерпретація..................47

2.4. Узагальнення результатів дослідження та табличне представлення емпіричних даних................................................................................................76

Висновки з другого розділу…………………………………………………...78

РОЗДІЛ 3. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В НАПРЯМІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ ЗАДЛЯ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

3.1. Соціально-педагогічні характеристики самоактуалізованої особистості……………………………………………………………………..80

3.2. Творчість як показник самоактуалізації....................................................86

3.3. Життєтворча місія соціального педагога в освітньому закладі на сучасному етапі…………………………………………….…………………..94

Висновки з третього розділу…………………………………………..……..106

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…………107

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………..…………………..111

ДОДАТКИ………………………………………………………………….…120

Стань тим, що ти є

Ніцше

ВСТУП

Загальні соціокультурні та освітні тенденції впливають на систему освіти України. Останнім часом, спостерігається посилення уваги освітян до теорії, педагогіки та психології життєтворчості, компетентнісного підходу до самоактуалізації особистості. З кожним роком усе більше шкіл України реалізують у своєму навчально-виховному процесі ідеї та методики розвитку життєтворчості та життєвої компетентності особистості учня.

Важливу роль у цьому процесі відводять соціальному педагогу. Адже прагнення опанувати та втілити у своїй діяльності здобутки педагогіки життєтворчості є найкращим стимулом для подальшого розвитку педагогічного напрямку теорії життєтворчості, розвитку внутрішнього потенціалу учнів, їхньої самоактуалізації.

У сучасних умовах розбудови й оновлення всіх сфер життя особливо актуальною постає проблема особистісного успіху, яка останнім часом усе частіше розглядається як успішна самореалізація, особистісне зростання. Найбільш адекватною нині для поняття особистісного зростання видається категорія самоактуалізації, яка, на думку ряду дослідників, виступає операційним аналогом особистісної зрілості (А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Олпорт, Р. Ассаджолі, Р. Гордон, Л. Гозман, М. Кроз, А. Елліс, Г. Балл).

Проблема творчого розвитку особистості цікавила вчених, які представляли різні галузі знань, в усі історичні епохи. Аналіз різних джерел 20-90 років ХХ століття показує, що проблема розвитку творчого потенціалу досліджувалася з різних сторін. Так, ідеї розвитку творчих потенцій особистості знайшли відображення в працях А. Макаренка, С. Шацького, І. Лернера. В них розглянуті важливі умови ефективної організації цього процесу, філософські та соціологічні аспекти розвитку творчої активності. В ряді досліджень описані умови зародження творчої активності в процесі навчання в школі, засоби та методи розвитку творчого начала особистості (В. Богоявленська, С. Бондаренко та ін.).

Як показує аналіз наукових джерел, до 90-х рр. питаннями розвитку творчого потенціалу учнів займалися вчителі - практики, а 90-і роки – це період найактивнішої уваги до цієї проблеми не лише педагогів, але й філософів, соціологів, психологів. Велику цінність являє собою праця М. Махмутова про проблемне навчання, де основна увага надається саме творчій активності в усіх її проявах.

Найбільший інтерес в спектрі даного дослідження становлять праці К. Урбана та Р. Фрітца, в яких креативний процес розглядається як такий, що залежить від умов соціального та соцільно-культурного середовищ. У свою чергу, К. Урбан досліджує роль школи в процесі розвитку та підтримки креативності.

Сучасний розвиток соціальної педагогіки характеризується пошуком нових підходів до творення власного світу особистості. Умови життєтворчості людини ускладнюються суспільною нестабільністю, суттєвими змінами пріоритетів у структурі ціннісно-смислової сфери, утворенням своєрідного „екзистенційного вакууму” (В. Франкл), духовно-моральною руйнацією особистості, послабленням регулятивної ролі творчості. Стрижневими у психологічному зростанні бачаться проблеми врахування креативності молоді, впливу етнопсихологічних чинників на самоактуалізацію особистості, формування її життєвих орієнтацій, пошуку сенсу життя, окреслення життєвих планів, визначення перспектив і програм.

Сьогодні набуває актуальності проблема національного відродження, відновлення ідеї національної самобутності, неповторності, підвищення рівня креативності, усвідомлення сенсу власного існування та гармонізації ціннісно-смислової сфери особистості. Необхідність розв’язання майбутніми фахівцями перспективно важливих життєвих завдань під час навчання змінює погляди і орієнтації в системі соціальних, фахових, економічних цінностей, а при відсутності впевненості в майбутньому, ясних перспектив з працевлаштуванням не може не впливати на внутрішній світ студентської молоді. Залежно від соціальних умов, індивідуальних психологічних особливостей у певної частини молоді з’являється зневіра в успіхові у житті, у своїх силах, в існуванні істинних цінностей, втрачається здатність регулювати свою активність, поведінку, відбувається знецінення потреби самоактуалізації. Це призводить до того, що особистість стає беззахисним об’єктом впливу зовнішніх обставин, для якої характерні: знижені самооцінка, самоповага, критерії особистісного успіху, у неї з’являються труднощі в адаптації до умов життєдіяльності.

Проблема самоактуалізації особистості з давніх давен хвилює людство. Ця проблема належить до категорії “вічних”, адже кожне нове покоління людей прагне не тільки осягнути загальнолюдський зміст проблеми актуалізації людини, а й творчо вирішити її згідно з духом свого часу, його нагромадженими знаннями. Значний внесок у розкриття суті зазначеної проблеми був здійснений представниками гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс), які одними з перших обґрунтували взаємозв‘язок між творчістю та самоактуалізацією особистості.

Для сучасної школи проблема самоактуалізації не є новою, але мало привертає увагу соціальних педагогів, представляючи переважно сферу роздумів для філософів, психологів. Проблема творчості у вітчизняній психології є набагато більше дослідженою, про що свідчить наявність різноманітних авторських концепцій творчості, представлених у результаті досліджень відомих психологів (Л. Виготський, Я. Пономарьов, В. Моляко, О. Лук, Д. Богоявленська та ін.). тому ми у роботі досліджуємо проблеми актуалізації особистості як суб‘єкта життя, що має обдарування творити свою власну життєдіяльність, та допомогу ій у цьому напрямі соціального педагога. З метою всестороннього висвітлення проблеми в теоретичній частині роботи увага акцентується на розкритті сутності та природи творчості, на її значенні для процесу самоактуалізації особистості. Теоретичні узагальнення роботи ґрунтуються на досягненнях вітчизняних і зарубіжних вчених.

Вибрана