тема є актуальною в соціально-педагогічному аспекті, тому що ставить за мету визначення дієвих орієнтирів для особистісного зростання та розвитку, для становлення повноцінної здорової особистості. Це виступає особливо важливим в умовах дисгармонійного, невлаштованого суспільства, де масштаб особистості часто визначається її здатністю до переборення несприятливих умов навколишнього життя. Для сучасної особистості важливо знати рівень можливих досягнень, щоб ефективніше реалізувати власні прагнення та адекватно оцінити наявні успіхи, щоби протистояти депресіям, суїцидальним настроям, різного роду девіаціям тощо. Наукові дослідження в сфері інноваційного розвитку загальноосвітніх навчальних закладів здійснює лабораторія педагогічних інновацій АПН України, відомі вчені – педагоги, психологи. Створення умов для інтелектуального самовдосконалення молоді, творчого розвитку особистості є одним із основних завдань Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009-2015 роки.
Отже, дана тема є особливо важливою для соціальної педагогіки, оскільки творча активна особистість, що прагне до самовдосконалення, зможе повно реалізувати себе й застосувати принцип наснаження як щодо свого життя, так і по відношенні до тих, хто її оточує.
Об‘єкт дослідження: молодь міста Рахова від 15 до 25 років (90 осіб).
Предмет дослідження: особистісні властивості, які опосередковують процеси самоактуалізації та обумовлюють рівень прояву творчих здібностей.
Мета роботи: емпіричне дослідження та виявлення особистісних властивостей, які сприяють процесу самоактуалізації, визначення місця творчості в цьому процесі та характеристика імовірних стилів самоактуалізації як індивідуально-особистісної творчості людини.
Дослідження спрямовується наступними гіпотезами:
Творчість є суттєвою, але не визначальною характеристикою процесу самоактуалізації особистості.
Існує відмінність між творчістю самоактуалізації та самоактуалізацією в творчості, що обумовлюється впливом особистісних факторів та рівнем розвитку творчих здібностей.
Завдання дослідження:
1. Вивчити психолого-педагогічні підходи до характеристики творчості.
2. Шляхом емпіричного дослідження виявити необхідні для ефективної самоактуалізації особистісні характеристики, визначити місце творчості в цьому процесі.
3. Охарактеризувати діяльність соціального педагога в напрямі життєтворчості особистості.
Поставлені завдання реазувалися таким чином:
Підбір та аналіз літературних та інформаційних матеріалів з метою теоретичного обґрунтування проблемної області дослідження.
Формування досліджуваної вибіркової сукупності, обґрунтування принципів і методів її формування.
Підбір та апробація психодіагностичних і дослідницьких методик.
Вибір та обґрунтування процедурної схеми проведення емпіричного дослідження.
Проведення емпіричної частини дослідження.
Обробка та аналіз отриманих результатів дослідження; статистичне та математичне обґрунтування достовірності та надійності отриманих емпіричних даних.
Формулювання висновків та узагальнень дослідження.
Для досягнення поставлених мети та завдань було використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури і практичних результатів досліджень з цієї проблеми; аналіз та узагальнення експериментальних даних.
Теоретичною та методологічною основою дослідження стали: гуманістична модель розвитку особистості, в якій джерелом самоактуалізації людини є її вроджена потреба в самореалізації закладених у ній потенційних можливостей, що її скеровує сама природа людини (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм, Е. Шостром, Ф. Перлз, Г. Балл) або смисл її життя (В. Франкл, А. Менегетті, Т. Титаренко); психологічна формула розвитку особистості як активного суб’єкта власного життя і діяльності (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, К. Платонов). Загальним підходом, при наявності різних поглядів, є підхід з позицій принципів детермінізму, єдності особистості, свідомості і діяльності (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, А. Петровський), системний підхід до психодіагностичного вивчення психічного розвитку і формування особистості (Б. Ананьєв, Б. Ломов, С. Максименко, Ю. Трофімов, М. Боришевський).
Вірогідність та надійність отриманих результатів і висновків забезпечувались методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження; використанням взаємодоповнюючих, адекватних меті та завданням дослідження, надійних і валідних стандартизованих методик, репрезентативністю вибірки, застосуванням статистичних критеріїв значимості експериментальних даних.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на підставі емпіричного й теоретичного досліджень набули подальшого розвитку змістові параметри самоактуалізації особистості і конкретизовано її особливості; показано роль соціального педагога у розвитку творчості як вагомого чинника само актуалізації особистості.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Аналіз і узагальнення теоретичних концепцій самоактуалізації особистості в сучасній психологічній літературі поглиблюють розуміння теоретичних і практичних засад як самоактуалізації, так і творчості. Запропонований і обґрунтований комплекс психодіагностичних методів самоактуалізації виявився інформативним. Зібраний теоретичний матеріал і результати дослідження можуть застосовуватися у практичній діяльності соціального педагога.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки.
Публікації. Зміст та основні положення магістерської роботи відображено в одноосібній публікації автора.
Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного з розділів і загальних, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 137 сторінок, з них основного тексту – 110 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН
1.1. Історіографія проблеми
Феномен творчості притягував увагу мислителів різних епох розвитку світової культури. Про глибокий інтерес до зазначеного феномену свідчить незгасаюче прагнення до спроб створити “теорію творчості”, хоча у більшості випадків творчість розглядалася на рівні поверховості явищ, часто фантастично, іноді ідеалістично.
У спробах побудови теорії творчості, які здійснювалися до початку ХХ ст., виділяють декілька типів :
Філософський тип, що має два різновиди: гносеологічний і метафізичний. Для першого головна задача – пізнання світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шопенгауер, Бергсон, Н. Лоський та ін.). Центральна проблема іншого різновиду – розкриття метафізичної сутності в релігійно-етичній інтуіції (Ксенофан, Сократ, Аквінський, Августін, Шеллінг, В. Соловйов).
Психологічний тип .
Один із його різновидів спрямований на зближення з природознавством та пов‘язаний з розглядом проблем творчої уяви, інтуїтивного мислення, творчості первісних народів, дітей, творчості винахідників і т.п.
Другий різновид – відгалуження психопатології (Ломброзо, Нордау, В. Бехтєрєв, В. Чиж та ін.); проблеми цього типу – геніальність та божевілля, вплив спадковості, алкоголізму, статі.
Інтуїтивний тип.
Цей тип має естетичний та історико-літературний різновиди.
Проблема першого різновиду – розкриття метафізичної сутності світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шіллер, Шопенгауер, Шиллінг, Ніцше); вивчаються питання художньої інтуїції в музиці, живопису, архітектурі,