Висновки з другого розділу

В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, були використані чотири психодіагностичні методики:

Самоактуалізації тест (САТ) ( Автор: Е. Шостром).

Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел).

Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації – Л. Т. Олексієва, Т. В. Галкіна (Інститут психології РАН).

Стислий варіант тесту Торренса – субтест “Завершення картинок” (Complete Figures), автор адаптації – О. М. Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Визначаючи місце творчості в процесі самоактуалізації, можна зробити висновок, що творчість суттєво впливає на ефективність процесу самоактуалізації. Адже в результаті дослідження з’ясувалося, що наявність креативності не обов’язково припускає високий рівень самоактуалізації, але утрудненою, і навіть неможливою стає ефективна самоактуалізація з нетворчою спрямованістю особистості.

РОЗДІЛ 3. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В НАПРЯМІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ ЗАДЛЯ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

3.1. Соціально-педагогічні характеристики самоактуалізованої особистості

Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов’язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

К. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [Роджерс К., 1994, 10].

К. Юнг писав, що невідкритий шлях в нас – це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” – означає досконалість, цілісність, виконане призначення [Психология…, 1999,148]. У зв’язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість – це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби – вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізована особистість – це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [Маслоу А., 1997, 8-9].

Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А. Маслоу) представлена в Табл.1.

А. Маслоу стверджував, що самоактуалізована особистість – це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по – своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого – може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А. Маслоу – в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.

Таблиця 1

Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)

В

самоак-

туалізації:

прагнення

до реалізації

своїх здібнос-

тей, до розвитку

власної особистості.

Естетичні потреби:

прагнення до гармонії,

симетрії, порядку, краси.

Пізнавальні потреби:

прагнення багато знати,

вміти, розуміти, досліджувати.

Потреба в повазі:

прагнення до компетентності,

досягнення успіхів, схвалення,

визнання, авторитету.

Потреба в належності та любові:

прагнення належати до спільності,

знаходитися рядом з людьми, бути

визнаним та прийнятим ними.

Потреба у безпеці: прагнення

почувати себе захищеним, звільнитися

від страхів та життєвих невдач.

Фізіологічні (органічні) потреби: голод, спрага,

статевий потяг та ін.

Наведені характеристики є визначальними для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять соціально-педагогічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір – це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання – “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій спосіб життя?”

Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе активними господарями свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.

Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя – це процес, а не стан буття.

Самоактуалізація пов’язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику