самоактуалізованої особистості – все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу.
Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов’язано з естетичними “пік-переживаннями”. Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” – ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов’язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [Психология…, 1999, 385].
Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.
Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для самоактуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.
З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил – є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі – тяжким гріхом. Тому самоактуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов’язком людини.
Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для самоактуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.
Оскільки вище було визначено, що самоактуалізація – це “зріст з середини”, тобто розвиток, а розвиток – це завжди творення, можна зробити висновок, що універсальною характеристикою для будь-якої самоактуалізованої особистості являється креативність ( або творческість) –як прагнення та здатність до творчості. Творчість є фундаментальною характеристикою людської природи, потенціал, даний від народження кожному, але більшість людей втрачає цей потенціал в процесі прилучення до культури, лише деякі виявляються спроможними зберегти його.
В західній літературі розрізняють два рівня креативності – так звану велику (“історичну”) креативність і малу (“особистісну”) креативність. Велика, або історична, креативність пов’язується з досягненнями, які справили суттєвий вплив на культуру і суспільство (наприклад творчі досягнення Бетховена і Едісона).
Мала, або особистісна, креативність стосується повсякденного життя – щоб людина не робила, вона робить це з певним відношенням до справи, певним настроєм, що витікає з самої природи її особистості. Прикладом малої креативності може бути застосування монети для нарізування сиру при відсутності ножа, або винайдення нового кулінарного рецепту.
Креативність в руслі самоактуалізації слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність в даному випадку виступає як природня тенденція до особистісного балансу і психічного здоров’я.
Вищенаведене дозволяє визначити характерні психологічні риси “ідеальної” самоактуалізованої особистості:
автономність та самостійність, які виражаються в наявності внутрішнього локусу контролю особистості;
внутрішня активність особи;
сприйняття життя як постійного руху; зростання, у зв’язку з цим , відкритості досвіду та довіри до свого організму;
здатність до натхнення (пікових переживань) навіть без наявності зовнішніх стимулів;
продуктивна орієнтація особистості;
узгоджена та несуперечлива система ціннісних орієнтацій;
творческість.
Але слід зазначити два моменти:
по-перше, кожна з наведених психологічних характеристик може бути властивою і не тільки для самоактуалізованої особистості, лише їх сукупність утворює її цілісний образ;
по-друге, запропонований ідеал самоактуалізованої особистості, як і будь-який абстрактний образ , не є строго фіксованим.
До того ж самоактуалізована особистість не є зразком досконалості – їй може бути властива більшість проблем будь-якої людини (почуття провини, сум, тривожність, егоїзм і т.п.). Сильна прихильність до вибраної діяльності або цінностей робить її іноді безжалісною та фанатичною у прагненні до своєї мети. Її незалежність може іноді шокувати або дратувати із-за прагнення в усьому триматися власної лінії. Тобто самоактуалізована особистість не вільна від недоліків, але вона є яскравим взірцем здорової особистості.
Самоактуалізована особистість – особистість, яка повністю розкриває свій потенціал; вона є гарною ілюстрацією відомого афоризму Ніцше : “Стань тим, що ти є”.
3.2. Творчість як показник самоактуалізації
Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “креативність ” – відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з’явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними вченими у зв’язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.
Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з’являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П. Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [Торшина К., 1998, 123].
Традиційно вивчення креативності відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творчість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив інтелектуальних, пізнавальних особливостей). Ми будемо розглядати особистісну творчість, яка розуміється як творчість у контексті самоактуалізації.
В творчості самоактуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені