особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до самоактуалізації”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.
Творчість самоактуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.
Для творчості самоактуалізації найбільш важливими є наступні соціально-педагогічні умови:
вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;
спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;
відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше – тяжіння до невідомого;
майже стертість границі між роботою та грою.
Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.
Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М. Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література – невдачею в творчості краси; сім’я і статеве життя – невдачею в творчості кохання; мораль і право – невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури – символічні, а не реалістичні. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.
Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи – людина змушена пристосовуватися до реальності Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю.
Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.
Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.
Висока цінність та вага наявності творчих потенцій як у окремого індивіда, так і у суспільства в цілому не викликає жодних сумнівів. З одного боку, творчий потенціал є універсальним історично еволюційним чинником, з іншого – індивідуальним чинником, якщо дає людині змогу активно змінювати довколишнє середовище та своє життя. Хоча, незважаючи на те, що такої думки дотримується більшість, творчий потенціал ще не отримав належної оцінки в багатьох сферах суспільного життя.
Особливо це стосується соціального педагога, на якому лежить відповідальність за творчо сформовану особистість. Саме тому переосмислення та переорієнтації потребують наявні соціально-педагогічні практики та методики. Проблемним залишається так зване „відкрите навчання”, яке стимулює та підтримує особистісну креативність.
Для процесу формування творчого потенціалу особливо важливим є період раннього дитинства, оскільки якраз у цей час закладаються основи інтелектуально-пізнавального й емоцій¬но-психологічного потенціалів, які потім закріплюються діяльним освоєнням світу, розвитком вмінь та навичок. Дуже важливо в ранньому дитинстві створити креативну базу в поведінці особистості, а потім вже вдосконалювати її, використовуючи різноманітні методики.
Творчий потенціал особистості є системною якістю, що виникає та існує в межах різних систем. За своїм змістом він завжди є соціальним. Передумовами формування структури творчого потенціалу людини є фізіологічні, психологічні та соціальні явища.
Творчий потенціал формується за різних соціальних та культурних умов. Важливу роль тут відіграє навчально-виховний процес, який може стати „стимулюючою” або „обмежуючою” домінантою творчої життєдіяльності особистості. Сьогодні багато дослідників зазначають, що можливості, які надаються системою освіти для розвитку, формування та підтримки творчого потенціалу та творчої самореалізації людини, є досить обмеженими.
Виходячи з думки про те, що творчий потенціал є соціальним явищем, слід враховувати, що він не лише формується суспільством, а й постійно оцінюється ним з точки зору „суспільної корисності” креативної діяльності особистості. Великого значення тут набувають підтримка таланту та створення сприятливих умов для його розвитку та реалізації.
Одним із основних методів формування творчо налаштованої особистості з потенційними можливостями до активного перетворення дійсності є мистецько-інтерактивні освітні практики або „уроки творчості”. Вони передбачають залучення учнів не лише до споглядання творів мистецтва та їхньою аналізу, а й до активної творчої діяльності під час навчання. Метою мистецько-інтерактивних освітніх практик є пробудження і розвиток креативних якостей, духовного потенціалу, формування позиції творця, виховання креативного ставлення до себе та оточуючого середовища.
В експериментальній практиці вже накопичений досвід розробки та застосування евристичних педагогічних технологій: асоціативний метод, мозкова атака („брейн шторм”), метод сценарної розробки та драматургії, морфологічний аналіз, метод бінарних опозицій, дослідницький та варіативний методи, різноманітні види моделювання, метод активної уяви, медитативний метод, евристична бесіда, гра та ін. Але, як показують багаточисельні дослідження, застосування таких більш-менш обмежених методик приносить більшого лише розчарування. Систематичні наукові дослідження показали доволі незначні можливості прямого впливу на