Разом з тим сьогодні стало цілком очевидно, що нова соціальна реальність, загострення соціально-економічних та національних суперечностей, перехід до ринку принципово змінили механізм людських цінностей, призвели до загального погіршення людських відносин.

У цих умовах проблема самоактуалізації особистості стає виключно актуальною. Ефективність процесу самоактуалізації особистості значною мірою визначається тим, наскільки ґрунтовно досліджені теоретико-методичні проблеми в цій галузі, як здійснено діалектичний аналіз педагогічних явищ.

Витоки принципу гуманізму можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, благодійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каменем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки людини.

У людинорозумінні ХХ ст. усвідомлюються різноманітні сторони людського життя, яким раніше не приділялася належна увага. Макс Шелер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен, Еріх Ротхакер (філософська антропологія), досліджуючи основні структури людини, дійшли до висновку: людина сама може себе розвивати та удосконалювати і як організм, і як носія свідомості.

Мартін Хайдегер, Жан Поль Сартр, Камю, Марель та ін. (філософія екзістенціалізму) в рамках сутності людини відзначають свободу вибору та відповідальності людини.

Засновники феноменологічного вивчення людини (Едмунд Гуссерль та ін.) осмислюють проблеми людини, особистості, її сутність, виключно актуально для педагогіки, яка активно проводить пошук нових парадигм та технологій виховання, механізмів формування особистості.

А. Макаренко радив, що треба підходити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком помилитися – людина від цього розквітає.

За характеристикою відомого психолога С. Рубінштейна, “…серце людини зіткане з його людських відносин з іншими людьми; те, чого вона коштує, цілком визначається тим, до яких людських відносин людина прагне, які відносини з людьми, з іншою людиною вона здатна встановлювати”.

В. Сухомлинський у своєму вченні писав про розвиток гуманістичних почуттів (вкладання себе в іншого). Дійова співучасть у долі іншого, співчуття до чужого горя, насолодження “чужою радістю” збагачують та розвивають гуманістичні почуття.

Сьогодні самоактуалізація особистості стає стає велінням часу і включає такі напрями, блоки: –

гуманізація та демократизація як головні процеси відродження духовності;–

відродження і нове осмислення свободи особистості;–

необхідність піднесення людини на новий щабель гуманності, розуму, інтелекту;–

висування людини в ранг вищої цінності.

Головною рисою самоактуалізованої особистості постає те, що в удосконаленні людини бачиться не засіб благополуччя суспільства, а ціль суспільного життя, коли розвиток людини не загнано в межі “соціального замовлення”, передбачають прояв та удосконалення всіх суттєвих сил людини, коли самого індивіда бачать не “тим, якого ведуть”, яким “правлять”, а творцем самого себе, своїх обставин. Отож змістом гуманізації соціального виховання є вирішення гуманістичних завдань, спрямованих на людину, що йдуть від людини. Самоактуалізована людина, керуючись важливим принципом соціальної роботи – принципом наснаження, зможе успішно застосувати його не лише по відношенні до самої себе, а й стосовно інших, що дозволить людям вирішувати свої особисті проблеми ітворчо зростати.

Для самоактуалізації характерне визначення цінностей дитини як особистості, її права на свободу, щастя, соціальний захист як людини, створення умов для прояву її здібностей, а також стимулювання внутрішніх сил вихованця до саморозвитку та самовиховання.

Все сказане дає змогу зробити висновок, що самоактуалізація особистості – це олюднення відносин, піднесення особистої гідності людини: сприймання і ставлення до неї як до найвищої цінності, визначення того, що кожен має право бути особистістю, вільно здійснювати свій вибір та волевиявлення. Це захищеність людини, визначення кожним своєї унікальності і неповторності.

На нашу думку, саме соціальний педагог, як захисник інтересів дітей, покликаний формувати змістову сторону гуманних взаємин, яка полягає у визнанні інтересів та потреб іншої людини, у наданні своєчасної та безкорисливої допомоги, милосерді, доброті, любові до ближнього.

Сучасно соціально-педагогічна література виокремлює такі вимоги й завдання, що стоять перед соціальними педагогами в ході реалізації виховання самоактуалізованї особистості.

І. Проективна, особистісно зорієнтована педагогіка спрямована на випереджаюче, цілісне, фундаментальне розв’язання основних суперечностей, що виникають у становленні школи життєтворчості, в якій дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб’єктом культури і життя.

Місія соціального педагога в реалізації даної вимоги: бути гарантом прав та інтересів дітей, створювати комфортні умови для їх життєдіяльності.

Соціальний педагог виконує роль соціального регулятора у вирішенні життєвих проблем дитини в сім’ї, школі, різних соціальних групах шляхом:

1. Проведення соціальної паспортизації на початку навчального року; своєчасне виявлення дітей, що потребують соціального захисту, в мікрорайоні, де знаходиться освітній заклад;

2. Організації правової та соціальної захищеності вихованця, озброєння його знаннями Декларації прав людини та дитини, інформацією про соціальні служби (служба соціально-психологічної підтримки підлітків, телефон довіри, бесіди з школярами психолога, юнацька біржа праці), які діють на основі принципів, закладених у Конвенції ООН про права дитини та у законодавчих актах України;

3. Контролю стану утримання дітей-сиріт в закладах інтернатного типу та дітей, що знаходяться під опікою в сім’ях і навчаються в загальноосвітніх школах.

4. Налагодження контактів з громадськими та благодійними установами (територіальні центри соціального захисту, товариства Червоного Хреста, центри соціальних служб для молоді, багатопрофільні центри) з метою залучення дитини до гурткової та секційної роботи, а також надання соціально незахищеним категоріям матеріальної допомоги. Пошуки спонсорів для надання адресної допомоги.

5. Відвідування сімей дітей, що знаходяться під опікою, дітей з особливими потребами, дітей з малозабезпечених сімей з метою обстеження житлово-побутових і моральних умов проживання і виховання дитини в сім’ї.

6. Складання актів обстеження з метою виявлення мікроклімату в сім’ї , вироблення програми спільних дій