Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования: Пособие для школьных психологов. – М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 496 с.

Родари Дж. Грамматика фантазии: введение в искусство придумывания историй. – М.: Прогресс, 1990. – 191 с.

Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию, становление человека /Пер. с англ. – М.: Иизд. группа “Прогресс”: Универс, 1994. – 480 с.

Роджерс Н. Творчество как усиление себя //Вопросы психологии. – 1990. - №1. – с.164-168.

Рождественская Н.В. Психология художественного творчества: Учеб. пособие / С-Петербург. гос. ун-т. – СПб., 1995. – 270 с.

Розин М.В. Психология судьбы: программирование или творчество? //Вопросы психологии. – 1992. - №1-2. – с. 98-105.

Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Вища школа, 1971. – 247 с.

Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – т. 2. – М., 1989. – 323 с.

Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности: К философским основам современной педагогики //Вопросы философии. – 1989. - №4.

Сарапулова Є. Виховання обдарованої дитини // Початкова школа. - 2000. - №2. - С.3-5.

Сковорода Г.С. Сад пісень: Вибрані твори. – К.: Веселка, 1980. – 190 с.

Теличко Н.В. Американський досвід роботи з обдарованими дітьми можна використати в Україні // Обдарована дитина. - 2005. - №10. - С.27-35.

Торшина К.А. Современные исследования проблемы креативности в зарубежной психологии //Вопросы психологии. – 1998. - №4. – с.123-132.

Універсальні інтелектуальні ігри. Педагогічна академія пані Софії. // Упоряд. Ю.Є. Баракова. - Х.: Вид. Група "Основа", 2005. - 32 с.

Формирование творческих способностей: сущность, условия, эффективность: Сб. науч. тр. /Свердлов. инж. пед. ин-т; [Редкол.: С.З. Гончаров (отв. ред.) и др.]. – Сувердловск: СИПИ, 1990.-155 с.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 367 с.

Фрейд З. Художник и фантазирование: /Пер. с нем. – М.: Республика, 1995. – 398 с.

Фромм Е. Психоанализ и этика. – М.: ООО “Издательство АСТ-ЛТД”, 1998. – 568 с.

Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. – М., Томск, 1997. – с. 273 – 288.

Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности: Основные положения, исследования и применение. – СПб: Питер, 1999. – 608 с. - /Сер. “Мастера психологии”/.

Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986. – 80 с.

Чудновский В.Э., Юркевич В.С. Одарённость: дар или испытание. – М.: Знание, 1990. – 77 с.

Шевырев А.В. Технология творческого решения проблем (эвристический подход) или книга для тех, кто хочет думать своей головой. – Белгород: Крестьянское дело, 1995. – Кн. 2: Техника творчества. Алгоритм решения проблем. Эвристические методы. Организация творческого процесса. – 208 с.

Шрагина Л.И. Оригинальность и творчество // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. - №3. – с. 38-40.

Шумакова Н.Б. Возраст вопросов. – М.: Знание, 1990. – 79 с.

Эриксон Э.Г. Детство и общество. /Пер. с англ. – СПб.: Ленато, АСТ “Фонд” Университетская книга, 1996. – 592 с.

Юрченко З.В. Ігрові методики розвитку художньо-словесних здібностей учнів 5-11-х класів //Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - №2. –с.9-12.

Юрченко З.В. Художньо-словесне самовираження старшокласників як психологічний чинник становлення творчої особистості //Педагогіка і психологія. – 1999. - №4. – с.77-82.

Яковлева Е. Л. Психологические условия развития творческого потенциала у детей школьного возраста // Вопросы психологии. – 2004. - № 5. – С. 37-42.

Яковлева Е. Л. Развитие творческого потенциала личности школьника // Вопросы психологии. – 1996. - №3. – с.28-34.

Яковлева Е. Л. Эмоциональные механизмы личностного и творческого развития // Вопросы психологии. – 1997. - №4. – с.20-27.

ДОДАТОК А

Самоактуалізації тест – САТ

Основні тенденції розвитку сучасної педагогіки як у нашій країні, так і за кордоном спрямовані на гуманизацию сфери освіти, всебічний розвиток творчого потенціалу учнів, формування рівноправних, партнерських відносин, духу співробітництва між педагогами і що навчаються. Дані тенденції в тій чи іншій мірі характерні для різних галузей і рівнів системи освіти (початкова, середня, вища). Тому для опису еталонної моделі особистості як педагога (учителя, викладача вищого навчального закладу), так і навчального (школяра, студента) педагогічна психологія все частіше звертається до теорій, які розвивалися в руслі екзистенційна-гуманістичного напрямку в психології (К. Роджерс, Ф. Перл , В. Франкл та ін)

Однією з найбільш широко відомих теорій в рамках даного підходу є концепція самоактуалізуючоїся особистості А. Маслоу. Популярність цієї теорії пов'язана, з одного боку, з еврістічностью поняття самоактуалізації та можливістю його операціоналізаціі та використання в емпіричних дослідженнях. З іншого боку, ця модель особистості, підкреслюючи позитивні прояви людської природи такі як творчість, альтруїзм, любов, дружба і т.д., служать еталоном в процесі виховання, формування особистості обучается, побудови системи взаємин педагога та учня.

Поняття самоактуалізації синтетична, воно включає в себе всебічне і безперервне розвиток творчого та духовного потенціалу людини, максимальну реалізацію всіх його можливостей, адекватне сприйняття оточуючих, світу і свого місця в ньому, багатство емоційної сфери і духовного життя, високий рівень психічного здоров'я та моральності. В одній зі своїх робіт А. Маслоу визначає самоактуалізації як "... прагнення до самоосуществленію, точніше, тенденцію актуалізувати те, що міститься в якості потенцій. Цю тенденцію можна назвати прагненням людини стати все більш і більш тим, ким він здатен стати "[10, р.46].

Вивчення ступеня і характеру самоактуалізації вимагає розробки спеціальних психодіагностичних засобів, так як більша частина існуючого методичного інструментарію для дослідження особистості була створена або для вимірювання різних патохарактерологіческіх проявів, акцентуація особистості і форм псіхопатологіі, або для оцінки параметрів "звичайної" усередненої