Усі ці компоненти є тісно взаємопов’язаними, і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль, але творчими, у вузькому значенні слова, В.Андрєєв вважає інтелектуально-евристичні здібності, які включають в себе: здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності [Цит за: Момот Л., 1997, 53]. Як бачимо, в даному випадку творчі здібності включають в себе інтелектуальні.

Інший варіант – коли творчі здібності вважаються складовою та невід’ємною частиною інтелектуальних здібностей. М. Холодна визначає структуру інтелектуальних здібностей наступним чином:

І. Барташнікова та О. Барташніков одним із найважливіших показників розвитку творчих здібностей вважають здатність людини ставити нові запитання і проблеми. Корені цієї здатності вбачаються в природній допитливості дитини і в тих ситуаціях спілкування й діяльності, в яких проходить її розвиток.

Здатність людини до постановки нових питань і проблем займає важливе місце в творчості. Н.Б.Шумакова вважає самостійну постановку питань та проблем важливою ланкою творчої активності людини. “Немає питань, немає проблем – немає і подальших умов для розвитку творчого мислення” – пише Н.Б.Шумакова [Шумакова Н., 1990, 70].

Питання є головним стимулом до пізнавальної та дослідницької активності, які О.М.Матюшкин вважає складовими початкових етапів розвитку творчості. Пізнавальний розвиток він трактує як творчий процес, внутрішнє джерело розвитку творчості вбачає в пізнавальних потребах. Пізнавальні потреби спонукають людину до творчої активності [Матюшкин А., 1993, 53-154].

С. Максименко вважає творчу активність основою творчих здібностей. Зробивши процес формування творчої активності (як одиниці творчих здібностей) предметом своїх досліджень, С. Максименко використав експериментально-генетичний метод. Як підсумок циклу проведених досліджень, С. Максименко виділив фактори, які тісно пов’язані з інтелектуальною активністю – цілезаснування та самостійність суб’єкта в процесі вирішення проблемних завдань [Максименко С., 1998, 106].

Майже в усіх вітчизняних дослідженнях проблематики творчості можна спостерігати два моменти:

по-перше - прагнення дослідників визначити “одиницю” творчості, або її першооснову;

по-друге – спроби пояснити процес протікання творчості, та виділити його загальні закономірності, що носить дещо утопічний характер, тому що суперечить невизначеності самого поняття творчості. Вже багато років відбувається вивчення феномену творчості, багато вчених б’ється над цією “загадкою”, але й досі немає загальноприйнятих характеристик творчості. Кожний дослідник, вчений вкладає в це поняття свій зміст, інколи навіть протилежний іншим поглядам. Причина такої “невизначеності” творчості, мабуть, криється в багатогранності цього феномену.

Для зарубіжних вчених інтелектуального напрямку в дослідженнях феномену творчості, характерними рисами є більша варіативність поглядів щодо області творчості.

Один із засновників гештальтпсихології, відомий німецький психолог Макс Вертгеймер розробив концепцію розвитку продуктивного творчого мислення при використанні активного пошуку способів цілісного бачення завдання. За даними М.Вертгеймера увесь продуктивний мисленнєвий процес є пронизаним творчою енергією. На першій стадії (коли виникає тема) з’являється почуття необхідності розпочати роботу, це почуття мобілізує творчі сили. Після усвідомлення проблеми всі сили спрямовуються на створення її образно-концептуальної моделі (тобто цілісного образу проблеми). Сама робота над вирішенням проблеми протікає неусвідомлено, на інтуїтивному рівні, її результатом є виникнення ідеї рішення (інсайт). Завершальною стадією є виконавча робота, яка також потребує задіяння творчих сил, хоча вже на іншому рівні. Таким чином М. Вертгеймер визначає, що нова думка (рішення проблемної ситуації) з’являється не у вигляді допустимого припущення, загального твердження або віри, а як “інтуїція” : знаходження та розгляд в структурированій фігурі внутрішнього зв’язку [Вертгеймер М., 1987, 10-12].

Дж. Гілфорд, один з “піонерів” вивчення загальних творчих здібностей, в результаті своїх факторно-аналітичних досліджень природи інтелекту розробив категорії дивергентного і конвергентного мислення. Конвергентне мислення приводить до єдиного правильного рішення, обумовленого даними фактами; дивергентне мислення є менш обмеженим заданими фактами, воно допускає зміну шляхів рішення проблеми і приводить до випадкових результатів і висновків [Цит за: Анастази А., 1998, 29].

Пізніше Дж. Гілфорд розвинув концепцію креативності, як універсальної пізнавальної творчої здібності, основою якої було визначено дивергентне мислення; виділені були наступні параметри креативності:

П. Торранс, услід за Дж. Гілфордом, пояснює креативність в термінах мислення, розуміючи творче мислення як “процес відчування труднощів, проблем, нестачі інформації; побудови здогадів та формулювання гіпотез, що стосуються виявлених недоліків” [Торшина К., 1998, 125].

Едвард де Боно розглядає проблему свідомого керування творчою діяльністю шляхом активізації здібностей до творчого мислення. Творчість Е. де Боно розуміє дуже широко, виділивши спеціальний термін – “латеральне мислення” (тобто нешаблонне мислення), яке є доступним для кожного, хто прагне до нових ідей. Творче мислення являє собою різновид латерального мислення, та потребує спеціальних здібностей, навіть таланту.

Е. де Боно визначає різницю між шаблонним і нешаблонним (латеральним) мисленням: при шаблонному мисленні логіка управляє розумом, тоді як при нешаблонному – логіка обслуговує розум.

Дж. І. Ніренберг здатністю до творчості уявляє здатність до творчого мислення, яке є складовою частиною людського інтелекту. Для ефективної творчої діяльності Ніренберг пропонує 4 основні прийоми мислення, які доступні будь-якій людині:

Могутнім засобом творчості Дж. І. Ніренберг називає зміну точки зору,

вважаючи, що “точка зору – це двері у творчість, які можуть бути або відкритими, або закритими” [Ниренберг Дж., 1996, 25].

Пізніше Дж. І. Ніренберг виділив додаткові прийоми стимулювання творчого мислення:

Дж. І. Ніренберг вважає міфом думку, що творчі здібності властиві лише геніям, підтримуючи вислів, що невміння людини