Художня творчість , використовуючи символіку, дає людині насолоду. В цій діяльності головна роль відводиться фантазії. Зміст її роботи становлять витіснені сексуальні бажання. Адже їх мету легше перенести з реального світу в уявний. Навпаки, у потягів, пов’язаних з самим існуванням, як реальне, задоволення стає необхідним. Голод та спрагу, наприклад, не можна замінити ніякими фантазіями.

Несвідоме це та частина психічного життя, яка прагнучи безпосередньо до насолоди, не хоче пристосуватись до реального світу. В тих сферах, де в психіці спостерігається відхилення від дійсності, де фантазія може розправити свої крила, сферу застосування символіки несвідомого можна забезпечити [Роменець В., 1971, 213].

Своєрідне тлумачення ролі несвідомого запропонував Карл Юнг – засновник аналітичної психології. Юнг вказав на архаїчні джерела несвідомого, заглибившись в ранні стадії історичного розвитку людства. “Колективне несвідоме” та “архетипи думки” передаються з покоління в покоління через наслідування структури мозку. В сновидіннях Юнг побачив сліди стародавнього міфологічного способу мислення.

Альфред Адлер , засновник індивідуальної психології, вказує на творчу силу самості. Він зазначає, що ми творчо та активно відповідаємо на різноманітні впливи, які супроводжують наше життя. Ми не є інертними об’єктами, які пасивно сприймають дію зовнішніх сил; ми активно прагнемо до одних переживань та стараємося уникнути інших. Ми вибірково інтерпретуємо досвід, створюючи індивідуальну схему апперцепції, та формуємо різні паттерни по відношенню до світу.

Для Адлера процеси формування життєвої мети, стилю життя, схеми апперцепції – по суті творчі акти. Творча сила особистості керує індивідуальним реагуванням на навколишнє середовище. А.Адлер наділяє індивідуума унікальністю, здатністю до формування своєї особистості. “Індивідуум – і картина, і художник. Він – художник своєї власної особистості” [Психолгия…, 1999, 159].

Гордон Оллпорт, розробляючи диспозиційну теорію особистості, виділив важливу особистісну характеристику – інтенція. Під цим терміном розуміється спрямованість особистості (плани, амбіції, рівень домагань). Г. Оллпорт припустив, що існує єдиний принцип організації установлення оцінок, мотивів, схильностей індивіда, який він назвав пропріумом. Під цим терміном Оллпорт розуміє позитивну творчу властивість людської натури, яка прагне до зростання та постійно розвивається. Пропріум є “ядром” особистості, яке формує унікальність кожного людського життя [Оллпорг Г., 1998, 7].

Г. Оллпорт виділив сім аспектів пропріуму. В перші три роки життя людини проявляються відчуття тіла, самоідентичність та самоповага. Пізніше ( з 4 до 6 років) формуються ще два аспекти : розширення пропріума (“Я” охоплює важливі аспекти навколишнього світу) та образ себе. У проміжок між 6 і 12 роками з’являється здатність раціонально вирішувати життєві проблеми. Для цієї стадії характерними є конформізм та слухняність. Але після 12 років формується проприативне прагнення – саме в цей період центральною проблемою виступає вибір кар’єри та життєвих цілей.

Концепція его-ідентичності Еріка Еріксона також визначає період після 12 років важливим для життєвого самовизначення особистості. Але саму необхідність творчості Е. Еріксон відніс до фінального періоду розвитку особистості (див. мал.1 ).

Е. Еріксон зазначає , що при переважаючому прояві певної позитивної риси характеру завжди існує ймовірність появи за відповідних умов її негативного антиподу, і навпаки. Але в той же час, в результаті боротьби позитивних і негативних тенденцій формуються основні новоутворення особистості. Оскільки позитивні почуття реально завжди протистоять негативним, то і новоутворення особистісного розвитку мають два полюси [Эриксон Э., 1996, 57]. Так, творчість проти застою породжує турботу про реалізацію своїх професійних і сімейних планів, з одного боку, і нехтування професійними і сімейними обов’язками – з іншого.

Таким чином творчість (у концепції Е. Еріксона) представляється як результат плодотворно прожитого життя та як основа формування особистісної цілісності.

Деякі вчені вивчали проблему зв‘язку творчості з психопатологією. До цієї проблеми дослідників підштовхнула виявлена аналогія поведінки творчої особистості та людини з психічними порушеннями – адже поведінка тієї й іншої відрізняється від стереотипної, загальноприйнятої.

H

більше 60 р. | особистісна цілісність проти відчаю

G

40-45-60р. | творчість проти застою

F

20-40-45р. | близькість проти самотності

E

11-20р. | життєве самовизначення проти плутанини ролей

D

5-11 р. | працелюбність проти неповноцінності

C

3-5 р. | ініціатива проти вини

B

1-3 р. | автономність проти сорому і сумнівів

A

до 1 р. | віра проти безнадії

Мал. 1. Етапи життєвого циклу: епігенез ідентичності (за Е. Еріксоном)

В 1952 р. Г. Айзенк в ході своїх психометричних досліджень зробив припущення, що структуру особистості визначають не тільки нейротизм і інтроверсія – екстраверсія, є також третя важлива риса особистості – психотизм, що являється ортогональним і до нейротизму, і до інтроверсії – екстраверсії. Послідуючий аналіз психотизму показав, що один полюс цієї перемінної є пов’язаним з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конформізм. Другий полюс цієї ж перемінної пов’язаний з такими рисами особистості, як кримінальність, імпульсивність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоїдність, депресивність, афективні розлади, шизоафективність і шизофренія. Більш за того, при високому рівні психотизиму особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативності, а з іншого – агресивність, егоцентричність, імпульсивність, “холодність”, антисоціальність, впертість та грубість [Дорфман Л., 1999, 105].

На сьогоднішній день залишається невирішеною проблема взаємозв’язку творчості та безумства. Деякі психологи настоюють, що будь-яка творча особистість має більш або менш суттєві психічні порушення (алкоголізм, наркоманія, депресія, підвищена тривожність, манії, галюцинації, спроби самогубства).

Американський психіатр Арнольд Людвиг, використовуючи біографічний метод, провів дослідження 1004 видатних діячів ХХ ст., які прославили себе у мистецтві, науці, в адміністративній та суспільній діяльності, в спорті, підприємництві або воєнній справі. Він виявив, що приблизно третина видатних поетів, музикантів-виконавців