визначені вітчизняних психологів). А. Маслоу виділив дві стадії творчості – первинну і вторинну. Первинну відрізняє імпровізація та натхнення. Вторинна стадія – це розвиток вихідного натхнення. Якщо імпровізаційну (первинну) стадію творчості характеризує збудження, то стадія матеріального втілення натхнення (вторинна стадія) характеризується інтенсивністю інтересу, який повинен бути досить сильним, щоб людина могла побороти втомленість та можливі негативні емоції (пригніченість або незадоволення своїм творінням).
Про роль емоцій інтересу в творчій діяльності зазначається в роботах Томкінса та Керолла Є. Ізарда. Вони наділили творчу дослідницьку активність властивістю балансування між страхом та збудженням. Страх породжується невідомістю, невизначеністю, невпевненістю в наслідок вибору тієї або іншої можливості, тоді як інтерес – збудження породжується новизною, та є наслідком дослідницької активності, яка знижує фактор невизначеності і тим самим послаблює страх. Страх обмежує прагнення людини до невідомого, а інтерес – збудження, навпаки, підтримує її дослідницьку активність [Изард К., 2000, 137].
Поль Вайнцвайг у своїй книзі “Десять заповідей творчої особистості”, зробив центральним поняття “ Сила Особистості”. Творчим або нетворчим за Вайнцвайгом, може бути не тільки труд, робота, професія, але й відношення людини до самої себе, своїх близьких і взагалі до усього життя. Зростання Сили Особистості і означає фактично перехід від нетворчого відношення до себе і до навколишнього світу до творчого.
П. Вайнцвайг вважає творчість найвищою з людських функцій, яка дає змогу виразити неповторність наших емоційних переживань, думок та використати свою природжену унікальність. “Люди народжені для творчості – це їх багатство, право і фундамент долі” [Вайнцвайг П., 1990, 145].
Можна досить високо оцінити досягнення вчених в області дослідження особистісних та мотиваційних аспектів творчості. Головна цінність цих робіт полягаэ в тому, що параметри творчості не можуть бути зведені лише до творчого мислення. Вивчення особистісних аспектів творчості слід розглядати як самостійну область наукових досліджень.
1.2.3.Системний підхід
Цей підхід до вивчення творчості є найбільш перспективним, тому що враховує багатогранність феномену творчості та уникає обмеженості поглядів щодо її природи. В той же час системний підхід містить в собі елементи протиріччя, тому що має на меті спробу поєднати в собі різнорідні психічні явища.
Елементи системного підходу спостерігаються в роботах радянського психолога, дослідника дитячої обдарованості Н. Лейтеса. Він зазначає, що творчі можливості залежать не тільки від властивостей розуму (наприклад, від легкості виникнення гіпотез, швидкості комбінування інформації), але й від певних рис особистості [Лейтес Н., 1984, 46].
Л. Виготський, інший радянський психолог, виділяє два основних види людської діяльності: відтворюючий (або репродуктивний) та комбінуючий (або творчий). Обидва види цієї діяльності пов’язані з функціями нашого мозку, і саме комбінуюча (творча) здібність мозку представляє собою процес уявлення, яке Л. Виготський вважав основою творчої діяльності людини [Выготский Л., 1991,5].
Б. Коссов присвятив свої дослідження виявленню фундаментальних механізмів, що об’єднують творче мислення, сприйняття та особистість.
Коссов Б. виділяє деякі співвідношення факторів, які визначають сферу творчої активності:
Співвідношення сфер умінь-знань (репродуктивного досвіду) та власно творчого.
Сфера пізнаного постійно розширюється за рахунок сфери творчого.
Співвідношення об’єктивно і суб’єктивно нового.
Суттєвою є суб’єктивна новизна (“відкриття для себе”), яка пов’язана з творчим розвитком і може породити об’єктивну (соціально-значиму) новизну.
Співвідношення “формування” та саморозвитку творчого потенціалу.
Для творчих рішень потребується мінімум репродуктивного досвіду, так як надлишок “зовнішнього” досвіду ставить бар’єри до творчості.
Співвідношення процесуального та особистісного аспектів творчого мислення [Косов Б., 1997, 35-36].
Дружинін В. займався дослідженням взаємовідношень трьох, виділених ним , основних загальних здібностей:
інтелект
(як здатність до застосування знань);
навчаємість
(як здатність до надбання знань);
креативність
(загальна творча здібність – як здатність до перетворення знань).
Дружинін В. відзначає, що кожній з цих здібностей відповідає специфічна мотивація та специфічна форма активності. Інтелекту - мотивація досягнень та адаптивна поведінка, навчальності – пізнавальна мотивація, креативності – мотивація самоактуалізації та творча активність [Дружинин В., 1999, 15].
Вивчаючи зв’язок інтелекту з креативністю, В. Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості.
Напевно, найбільше протиріч містить концепція творчості Д. Богоявленської. Визнавши небезпечність (для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення “однобічності”, Богоявленська Д. визначає творчість як “похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв” [Богоявленская Д., 1981, 23]. Але, зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних, мотиваційних) факторів розумової діяльності, Д. Богоявленська приділяє увагу переважно фактору інтелектуальному (розумовим здібностям).
Д. Богоявленська розробила оригінальну методику “Креативне поле” та встановила рівні інтелектуальної активності:
стимульно-продуктивний, пасивний рівень;
евристичний рівень;
креативний, вищий рівень [Богоявленская Д., 1981, 37].
У результаті експериментальних досліджень Д. Богоявленської, на стимульно- продуктивному рівні інтелектуальної активності опинилися учні з високими розумовими здібностями та блискучими знаннями з учбових предметів, але з тенденцією до самоствердження, до уникнення невдач. Це надало можливість зробити висновок про головну перепону на шляху до творчості – деформацію мотиваційної структури особистості. Таким чином Д.Б.Богоявленська виявила безпосередній зв’язок рівнів інтелектуальної активності (як прояву творчості) з моральними якостями особистості.
Концепція Д.Б.Богоявленської є цілісною та охоплюючою різні аспекти феномену творчості, але з переважаючим акцентуванням інтелектуального компоненту.
Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М. Воллаха та Н. Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:
діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;
діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності