Молодіжна політика формується і реалізується на основі гарантій рівних можливостей для молоді. Молодим людям мають бути гарантовані рівні можливості розвитку і участі в громадському і державному будівництві, захист їх прав і законних інтересів. Повинні дотримуватися базові соціальні стандарти забезпечення молоді послугами, формуватися єдиний інформаційний простір для молоді, впроваджуватися загальні механізми економічної підтримки молоді і молодіжних ініціатив [22].

Стратегія і тактика відносин державних структур до неформальних організацій може мати декілька варіантів. А саме: ліберальний підхід, адміністративно-репресивний підхід, підхід нетерпимості, демократичний підхід. Коротко їх розглянемо.

Ліберальний підхід, це іншими словами бездіяльність по відношенню неформальних груп. Власне таким є відношення до «неформалів» органів влади у більшості країнах заходу. Влада вмішується в їхнє життя в тому випадку, коли вони порушують закон. Такий підхід є сприйнятливий у вільному, демократичному суспільстві, в якому кожен має право жити так як вважає за необхідне. Поряд з цим, у такого підходу є ще одна сторона – прагматичний розрахунок. Зовнішня агресивність, екстремізм, частини молоді, споживацьке відношення до життя, демонстрації, скандали, протести дозволяють владі відволікти увагу суспільства від проблем молоді.

Адміністративно-репресивний підхід заснований на перебільшенні негативних сторін неформальних груп. Тому у влади з’являється бажання «не допустити», «заборонити» цей рух. У результаті кількість таких груп не скорочується, вони просто ідуть в підпілля. Такий підхід був характерний у радянський період і не привів до позитивних результатів.

Підхід на основі нетерпимості, як різновид адміністративно-репресивного підходу. На основі цього в нашій країні завжди йшла боротьба то з вальсом, то з джазом, то з рок-н-ролом, то з брейком, то з довгими чи короткими спідницями, чи з широкими або навпаки з вузькими штанами, то з довговолосими, або з бритоголовими. Поки, що в нашому суспільстві не затвердився плюралізм думок, одягу, взуття, костюмів, зачісок, хоча вже деякі демократичні зрушення в цій сфері є. Старше покоління повинно навчитися слухати і чути молодь, метод нотацій повинен замінити на метод переконань, монолог на діалог, крики на повагу.

Демократичний підхід. Він означає конструктивно-реалістичний підхід на становище речей і логіку розвитку суспільства, правильне розуміння причин виникнення, суті, і шляхів розвитку неформальних груп. Потрібно визнати, що існування таких груп в нашому суспільстві, як і в будь-якому іншому є природнім і необхідним явищем. Вони мають як позитивне так і негативне. Позитивне повинно підтримуватися, а негативне розумними способами нейтралізовуватися. Тобто неформальний рух повинен бути оптимально управляючим зі сторони держави [6].

З цією метою молодь активно залучають до діяльності різноманітних державних організацій. З урахуванням головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп:

1. молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них Молоді республіканці України, Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об’єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

2. Молодіжні організації, зосередженні на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнівінтернаціоналістів України «Украінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

3. Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство»,Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

4. Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об’єднань України «Обеліск», Республіканський благодійний фонд допомоги потерпілим від аварій на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст» та ін.

5.Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельський християн – баптистів України», Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

6. Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо – творче товариство «Січ» [26].

Їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і молоді, пов’язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров’я (фізичне виховання), виховання шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави.

Молодіжна політика України повинна реалізовуватися на всіх рівнях державної влади. Вона ґрунтується на визнанні за молоддю всієї повноти соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод, закріплених Конституцією України й іншими нормативними правовими актами, що діють на території України й муніципальних утворень.

Молодіжна політика з перших років Незалежності України стала одним з найважливіших напрямів діяльності органів державної влади. 15 грудня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", а 5 лютого 1993 р. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", що є базовими нормативними документами молодіжної політики [28].

Нормативну правову базу в сфері молодіжної політики умовно можна поділити на дві частини: акти, що безпосередньо стосуються реалізації молодіжної політики, й акти, що регламентують різні сфери громадського життя й орієнтовані, насамперед, на молодь.

Нормативно-правові акти, що регулюють державну молодіжну політику України:

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами)

Закон України «Про сприяння