групи епатажної самодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушує загальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);

групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);

групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);

групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосердя);

групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів та партій) [13].

Знання цих та інших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимально точно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства у цій групі для особистості.

Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:

деформації у сімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;

порушення нормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших форм дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;

перенесення комунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковий характер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної діяльності та відносин;

відчуження підлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);

поява в рамках соціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається в аморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя із установками офіційної організації;

наявність поза межами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до антисуспільної поведінки [21].

Враховуючи ці обставини, при роботі з молодіжними неформальними групами соціальному педагогу слід пам’ятати, що особливістю групи неповнолітніх є те, що це сукупність осіб, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожний з них впливає на інших і сам знаходиться під їх впливом. Тому розпочинаючи роботу з даною групою людей чи окремою особистістю потрібно провести діагностику підліткових і юнацьких груп, яка має на меті визначення спрямованості групи, її складу, структури взаємостосунків, установок і орієнтації.

До кількісних показників, що діагностуються, відносять: віковий і чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість її існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей; рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за групову діяльність.

До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності, групової прийнятності; внутрішньогрупова структура; типи спілкування і відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і цінності. Кінцевою метою діагнозу груп є визначення способів дії на групу. Процедура діагностики в даному випадку може здійснюватися і психологом за клопотанням соціального педагога.

До методів, яки може використовувати соціальний педагог чи працівник належать спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції).

У діяльності соціального педагога використовується паспортизація підліткових і юнацьких груп. Паспорт неформальної підліткової групи заповнюється в результаті аналізу бесід з її членами, зіставлення інформації, одержаної від різних підлітків. Проводиться як взаємодоповнення, так і виключення помилкової інформації. І тільки у крайньому випадку можливе застосування методу «включеного спостереження», які припускають, що дослідник по віку і характеру поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.

Систематизація паспортів підліткових і юнацьких груп може проводитися не тільки за критерієм спрямованості, але і за їх територіальною приналежністю, місцем проживання чи навчання.

У програму діагностики групи включається комплекс методик, призначених для вивчення особових особливостей лідера (лідерів) даної групи. Лідер часто визначає спрямованість групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи.

Самостійним напрямом виступає діагностика соціального оточення, в якому живе і діє та або інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі групи в структурі того або іншого колективу, суспільства загалом [13].

У рамках проведення діагностичних процедур необхідно особливо виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування — виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією або іншою групою. Послідовність ранжується за наступними позиціями:

як змінюються інтереси і потреби;

стійкість;

майбутнє.

Соціальний діагноз неформальних об’єднань здійснюється за наступною технологією.

І етап:

ознайомлення з групою, його лідером;

постановка мети і завдань;

виділення предмету діагностики; вибір основних показників і критеріїв.

ІІ етап:

вимірювання і аналіз отриманих кількісних та якісних показників.

ІІІ етап:

підсумок, оформлення висновків і постановка соціального діагнозу неформальної групи.

Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність неформальної групи можна виділити: через поведінку лідера, введення в групу осіб, які мають просоціальну спрямованість, через переорієнтацію діяльності. Вона з різними групами може реалізовуватися по декільком напрямкам:

використання потенціалу існуючих про соціальних груп для вирішення завдань по реабілітації чи корекції особистості; можливе також здійснення про соціальним групам необхідної підтримки;

ініціювання груп соціального спрямування, наприклад груп милосердя;

сумісна діяльність з організаторами дитячого та молодіжного руху по переорієнтації асоціальних груп в про соціальні (дезорганізація);

сумісна діяльність з психологами, батьками, педагогами по виведенню окремих неповнолітніх із групи асоціального спрямування та переорієнтації їхньої поведінки (реорганізація) [13].

Останніх два напрямки у діяльності соціальних працівників є найбільш дієвими. Дезорганізація асоціальної групи передбачає процес, який спрямований на руйнування її структури – зв’язків між членами групи, внутрішньої дисципліни, узгодженості. При цьому група розпадається, але асоціальне спрямування окремих членів може зберегтися. Реорганізація передбачає не тільки перебудову структури асоціальної групи, але й зміну її спрямування. Необхідно пам’ятати, що досягнути переходу всіх асоціальних груп, які існують в суспільстві – нереально. Деякі асоціальні групи руйнують спеціальні органи