Також автором розглянуто та дано характеристику документам які покликані врегульовувати державну молодіжну політику в Україні.

У авторефераті Криворучко Ю. З. проведено концептуальний аналіз ціннісного змісту структурування молодіжного руху в Україні та можливостей державної підтримки молодіжних організацій. Доведено, що саморозвиток і самоздійснення молодого індивіда відбувається за умов взаємодії макро- та мікросередовища та перебуває під впливом екзистенційної інтенції творчого самовияву особи. Встановлено, що неповнота соціалізації особи, як і її надмірність, викликані відсутністю або корупцією соціальних і політичних умов для персоналізації, що вносить фрустраційні та девіантні мотиви у поведінку молодих людей у соціальному середовищі. Встановлено зв'язок типологізації молодіжних організацій з різними формами самоактуалізації молоді на основі ціннісного сприйняття свободи.

У авторефераті Перепелиці М. П. розглянуто сутність державної молодіжної політики як функцію державних і недержавних інститутів, спрямовану на створення умов для соціального становлення молоді та її розвитку. Обґрунтовано провідну роль у даному процесі державних органів влади на місцях та органів місцевого самоврядування, яка полягає у безпосередньому впливі на молоде покоління. Визначено спільні риси державної молодіжної політики на регіональному рівні та її особливості, що ґрунтуються на відмінності умов реалізації. Погіршання становища молоді, ускладнення процесів її соціалізації вимагають вдосконалення політики держави щодо молодого покоління. Аргументовано напрямки щодо розширення молодіжної інфраструктури з метою залучення ширшого кола суб'єктів: політичних партій, профспілкових, спортивних, релігійних, молодіжних громадських організацій та об'єднань. Наголошено на необхідності підвищення ефективності державної молодіжної політики, стабілізації та поліпшення економічної та політичної ситуації в країні, консолідації та залученні молоді до вирішення молодіжних проблем.

Також нами було використано акти нормативно-правового забезпечення діяльності ДЦССМ та інші нормативно правові документи, що регулюють державну молодіжну політику стосовно неформальних молодіжних груп в Україні.

1.2 Зародження неформального молодіжного руху в Україні.

Життя в суспільстві неможливе без включення в нього; не можливо бути відірваним від нього, одноосібно досягнути та реалізувати свої потреби є значно важче, чи навіть просто неможливо. Саме тому, люди, зокрема молоді, прагнучи реалізувати свої особистісні потреби об’єднуються в різного роду групи. Ці групи за своєю структурою можуть бути формальними і неформальними.

Неформальна група – це самодіяльне об’єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені.

У даному пункті, нами буде розглянуто основні аспекти виникнення і становлення неформального молодіжного руху на теренах України.

Неформальний молодіжний рух – це система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв’язку між собою та суспільством [27].

Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються від цінностей панівної культури, хоча і пов’язані з ними. Молодіжні субкультури є наслідком свідомого пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу. Їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбулося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів пост союзного культурного середовища [9].

Починаючи ще з 70-х років збільшилася кількість учасників окремих неформальних організацій (дані соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що активними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді) [9]. Варто зазначити, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише 6–9% характерні асоціативні прояви. Всі ці факти свідчать, що це значна кількість молоді, яка потребує до себе певної уваги.

Спектр інтересів неформальних груп, досить широкий. Якщо 15–20 років тому назад він зводився до десяти найменувань, то сьогодні мова йде про значну кількість (спеціалісти називають їх в межах 70 – 200, в залежності від регіону). Найбільша кількість молоді входить в число груп, які захоплюються сучасними напрямками музики, прихильників естрадних співаків, танцями, захистом оточуючого середовища, політичні крила[32]. Багато цих неформальних груп підтримують різноманітні стосунки між однотипними групами (одного спрямування) у межах України, маючи загально признаних лідерів.

Поділ субкультур відбувається за певними критеріями.

Субкультура, заснована на любові різних жанрів музики: готи — любителі готик-року і готик-метала; джанглісти — прихильники джангла і драм енд баса; металісти — прихильники хеві-метал і його різновидів; панки — прихильники панку, ска; растамани — прихильники реґі; ріветхеди — прихильники музики в стилі індастріал; рейвери — прихильники рейва, танцювальної музики і дискотек; репери — прихильники репу і хіп-хопу; традиційні скінхеди — любителі ска і реґі; емо — прихильники емо і пост-хардкору.

Субкультура, що виділяється по стилю в одязі і поведінці: visual kei; кібер-готи; моди; нудити; стиляги; теді-бої; мілібарі; фріки;

Субкультура, що виділяється по суспільних переконаннях: анархо-панки; антифа; rash-скінхеди (редскіни); sharp-скінхеди; НС-скінхеди; бітники; нью-ейдж; стрейт-еджери; хіпі; яппі.

Субкультура хуліганів. Їх виділення часто оспорюється, і далеко не всі, зараховувані до даної субкультури, самі відносять себе до неї: руд-бої; гопники; любера; ультрас — високоорганізовані, дуже активні члени фана-клубів; футбольні хулігани [32].

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними чинниками, найголовніший з яких – неадекватність суспільного буття потребам молоді, духовна самотність.

Розглянемо деякі, найтиповіші субкультури та їх розвиток на теренах України.

Хіппі. З’явились на зламі 60-70-х рр. ХХ ст., в Україні – в 1972 р. Для його виникнення існував ряд соціальних та культурних причин,