Зміст

ВСТУП……………………………………………………………..............................2

РОЗДІЛ І. Соціальна проблема “Діти вулиці”……..…………..………..................7

1.1. Теоретичні аспекти проблеми .Чинники, що зумовлюють явище

“Діти вулиці”……………………………………….………………………………...7

1.2.Питання “Дітей вулиці” на державному рівні..………………….…………….19

Висновки до І розділу……………….....………………………………………..…..23

РОЗДІЛ ІІ. Соціально-педагогічні аспекти роботи з “Дітьми вулиці”……..……25

2.1. Технології роботи соціального педагога з “Дітьми вулиці”…………….......25

2.2. Соціально-педагогічна робота з кризовими сім`ями. ………………………..29

2.3. Вулична соціальна робота……………………………………………………...34

2.4.Досвід організацій по роботі з “Дітьми вулиці” (зарубіжний, місцевий фонди, організації)……………………………………………………………….…………..41

2.5.Результати проведеного дослідженн.………..………………………………...53

Висновоки до ІІ розділу………...………….………………………………….…...56

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………..………………….…………......62

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….….67

ВСТУП

Актуальність дослідження. Дитина на вулиці… Підліток на лаві підсудних… На жаль це стало прикметою часу. Труднощі , які торкнулися усіх сфер діяльності в першу чергу позначилися на найменше захищений категорії-дітях. І ця проблема ( дитина на вулиці ) стала однією з найскладніших і найактуальніших проблем. За підрахунками науковців в Україні на 2007 рік налічувалося 200 тис. дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування

лише 7 % - біологічних сиріт, які стали сиротами при живих батьках і частина з них ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. Зараз в Україні налічується 200 тис. безпритульних з них більше 20% жертви сексуального насильства, 60% наркомани і 10-20% Віл Інфіковані.

За світченнями статистики більше з дому тікають дівчата це 56,7% можливо через те що дівчата більше переживають, 43,3% - це хлопчики. Як зазначалося в доводі ЮНІССФ Незалежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році дитина потрапляє на вулицю частіше за все, через те, що сім`я переживає кризу і якщо ще не розпалася перебуває на межі розпаду. Тож ми бачимо з даного прикладу, що потрібно перш за все працювати з сім`єю, а потім з дитиною. Багато років тому ще не була такою актуальною ця проблема, як на даний час, а зараз проблема є досить серйозною, тому що на вулиці залишаються тисячі дітей, які живуть у підвалах каналізаційних трубах, навіть у контейнерах для сміття. І це поняття почало в нашій державі звучати. Хоч держава старається допомагати усім дітям створюючи різноманітні притулки, але це все одно не зменшує кількість дітей біженців.

Брудні підвали і недобудовані приміщення стали їхніми домівками.

Вони не ходить до школи і не знають лагідних маминих рук. У них немає дитинства. Вони – “діти вулиць”, ті, від погляду чиїх очей ми відвертаємось, а через деякий час забуваємо про їхні проблеми, залишаючи їх на піклування держави.

Серед людей побутує думка, що на вулиці опиняються діти, чиї батьки поїхали на заробітки, а синів і доньок залишили на родичів. Натомістьзавідувач Львівського притулку для неповнолітніх стверджує, що такі неповнолітні до притулку, як правило, не потрапляють. Батьки висилають їм гроші, й вони сидять в барах. Дітьми вулиці здебільшого стають ті хлопчики та дівчатка, котрі живуть у незаможних чи неблагополучних сім’ях. Окрім того, як стверджують працівники притулку, прокуратури, міліції, доволі часто на вулиці опиняються діти, які народилися і яких виховували в цілком нормальних на перший погляд родинах. Одні втекли з дому, бо їм набридло слухати постійні сварки батьків, інші бачили батька та маму тільки декілька хвилин уранці, адже ті весь час пропадають на роботах і поцікавитися, чим живе їхнє чадо, які в нього проблеми, не мали часу, ще хтось утікає з дому, бо батьки неспроможні задовольнити їхні забаганки: купити модний одяг чи дорогі телефони.

Актуальність теми бакалаврської роботи полягає в необхідності розкриття особливостей соціально-педагогічної роботи з “дітьми вулиці”.

Проблема “дітей вулиці” в Україні не дає про себе забути: щодня тисячі позбавлених домашнього тепла

підлітків на наших очах вживають алкоголь, нюхають клей, жебракують та вчиняють злочини.

Дитину, яка хоч день прожила на вулиці та пізнала принади “легкого життя”, потім дуже важко втримати вдома. Ті, кого привели безпосередньо з вулиці до притулку, потраплять на вулицю по декілька разів, вони вже не можуть ніде втриматися, їх манить “свобода”.

На жаль, дітей, які живуть самі по собі, без опіки, ласки та контролю дорослих, дуже багато. Лише через притулок щороку проходить понад 400 дітлахів.

На “дітей вулиці” як масове соціальне явище почали звертати увагу тільки з початком першої світової війни, при цьому безпритульність розглядалась як один з найбільш суттєвих факторів дитячих правопорушень. Якщо до першої світової війни справа охорони дитинства знаходилась в руках благодійних товариств, то після війни вона стала обов’язком держави у всіх країнах світу. Винятком не стала й Україна, тим більше, що безпритульність набула таких розмірів, що тільки зусиллями державних та політичних структур можна було вирішити цю проблему.

Проблема не тільки залишається, а стає ще гострішою.

Як показують дослідження, дітям, котрі перебувають понад шість місяців на вулиці, притаманний синдром дромоманії. Дромоманія - схильність до бродяжництва, яку розглядаємо не як розлад психіки, а як соціальне явище, тому основна мета у подоланні безпритульності та бездоглядності - це своєчасне виявлення та вилучення дитини з вулиці.

І якщо ми не знайдемо вирішення проблеми дитячої безпритульності, проблеми тих, кого ми називаємо дітьми вулиць, нам залишається лише чекати того дня, коли вже дорослими, вони помстяться за те, що колись не були почуті... І вони матимуть на це привід. Тому проблема потребує негайного вирішення. Це глобальна проблема на данийчас страшна і не вирішена.

Опинившись на вулиці, “новачок” рано чи пізно знайде собі подібних ... чи потрапить до міліції, де з такими дітьми поводяться далеко не лояльно. Далі - повернення до психотравматичної