Відокремленість асоціального угрупування від інших підліткових об'єднань, прагнення до повної автономії, протиставлення себе світу дорослих дає підліткам, що входять до неї, відчуття своєї дорослості, незалежності, задовольняє потребу в самоствердженні. Ця ж потреба, ймовірно, стимулює агресивність членів групи, їх некритичність до своїх дій, бажання шляхом насилля

стати “хазяями” своєї території, “тримати в остраху весь район” тощо.

Асоціальна група організована за принципом підпорядкування з чітко визначеною роллю кожного підлітка, що стоїть на тому чи іншому ступені ієрархії. Те, що має право робити лідер або його наближені, не має права навіть спробувати “шістка” - найзневажуваний підліток, що знаходиться на найнижчому ступені ієрархії. З іншого боку, група забезпечує захист усіх своїх членів від нападів представників інших аналогічних груп, жорстоко караючи образників (звідси, наприклад, бійка “стінка на стінку”). Як правило, такі угрупування мають кожне свою територію (подвір'я, горище, вулиця, підвал, інколи навіть район міста), яка ревно оберігається від посягань інших груп, з якими вони найчастіше знаходяться в конфлікті.

Асоціальність подібних угрупувань, яка не завжди проявляється в діях, завжди відображається в моральних цінностях і нормах. Там лідирують або фізично сильні підлітки, або енергійні та інтелектуально розвинені, які спираються на фізичну силу молоінтелектуального наближеного (“дебільного ординарця”). Цінується наглість, жорстокість, агресивність. Характерна некритичність до думки лідера та його підручних, легка індукція емоцій, думок та станів, тобто, коли висловлена кимось (з тих, хто знаходиться на вищому ступені ієрархії) думка або висловлене почуття миттєво передається іншим членам групи, без переосмислення отриманої інформації. Основний стиль проводження часу такої групи - беззмістовна активність [38,с.6-7].

Природно, що асоціальне угрупування формується з так званих “важковиховуваних” підлітків і дітей, які не зуміли нормально адаптуватися у школі і сім'ї. Тут вони знаходять розуміння, емоційну підтримку, відчуття своєї значущості, що робить особливо привабливим (а може, і життєво необхідним) спілкування з такими ж “вигнаними з суспільства” як і вони.

Однак і цілком благополучні, на перший погляд, підліткитакож можуть потрапити в цю групу, хоча і за іншими причинами: у відповідь на жорстку регламентацію їх поведінки батьками; з метою отримання інформації, яка звичайно приховується від них дорослими; в силу інерції (коли підліток приходить у групу слідом за однокласником-“вигнанцем”, оскільки товаришує з ним з дитячого садка); внаслідок відсутності інших, більш прийнятних для нього форм дозвілля та середовища спілкування тощо. Як буде надалі складатися доля підлітка, наскільки сильним буде вплив на нього асоціального угрупування, залежить від багатьох факторів, але перш за все від особистості самого підлітка та від особливостей його психічного розвитку [7,с.48].

Враховуючи велику значущість спілкування в юному віці, можна впевнено вести мову про те, що вибір підлітком життєвого шляху багато в чому залежить від того, в яку групу він потрапляє. Інколи буває, що тільки місце проживання та навчання штовхає підлітка в коло впливу асоціального угрупування. Із-за інтелектуальної та соціальної незрілості він швидко уступає психологічному впливу її лідера, починає у

всьому наслідувати звичаї та норми поведінки, прийняті тут, тільки тому, що “всі так роблять”. Чим менше індивідуалізована свідомість підлітка, чим слабкіший його зв'язок з батьками і чим яскравіше виражена реакція емансипації, тим більше вірогідності, що таке асоціальне угрупування стане для нього референтним, тобто найбільш значущим, таким, що скеровує всю його поведінку [35,с.52].

Уміння правильно оцінити тип групи, свою потребу у спілкуванні з цими людьми, своє місце у групі - важлива риса дорослості, дорослості, якої ми прагнемо.

1.2. Питання “дітей вулиці” на державному рівні

Згідно з Конституцією України “утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, покладається державу” (стаття 52).

Стаття 20

Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайкращих інтересах не може займатися в такому оточенні, має право на особистий захист і допомогу, що надається державою.

Надання допомоги дітям, які залишилися з різних причин без батьківської опіки є надзвичайно важливим напрямком соціальної політики держави. Оскільки Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, то вона взяла на себе низку зобов’язань по забезпеченню і захисту дітей, які залишилися без батьківської опіки.

Професійна діяльність соціального працівника базується на певних документах, законах, актах, указах. Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту і розвитку дітей, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення було прийняте 30 вересня 1990 року в м. Нью- Йорку, керівниками 190 держав. І ця декларація зобов’язує полегшити скрутний стан дітей, які проживають у важких умовах [31,с.280].

Конвенція ООН про права дитини визначає пріоритет інтересів дитини у суспільстві, наголошує на недоступність дискримінації дитини за будь-якими ознаками та необхідності виявлення державою особливої турботи про соціально-депресованих дітей: Інвалідів, біженців, сиріт [36,с.3].

Збільшення кількості дітей, які виховуються поза сім’єю, загострення проблем соціального сирітства вимагають прийняття нагальних рішень щодо створення умов для навчання і виховання, соціального захисту та материнського забезпечення. З цією метою розроблені “Заходи щодо поліпшення становища дітей”, які затверджені Указом Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1153. Основною метою реалізації заходів зазначено поліпшення становища дітей позбавлених батьківської опіки [1,с.10].

На подолання негативних явищ попередження дитячої бездоглядності спрямований Указ Президента України від 18 березня 1998 року “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей”[1,с.11].

На розв’язання проблем затверджена