органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Педагогічний персонал на своєму ж прикладі просто зобов’язаний показувати як саме годиться поводитися культурно вихованій людині;

підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XX ст. в Україні такого посилення потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;

розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено тим, що в школі переважають словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє подоланню такого розриву;

своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

використання різноманітних форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;

підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на таких положеннях:

а) твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх;

б) однією з рис української ментальності є емоційність;

створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання;

подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них.

Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демократичних засадах.

Оскільки школа це основним осередок перебування учнів, то саме тут повинна здійснюватись виховна робота з підлітками, та не менш важливим є той факт, що неможливе повноцінне виховання без взаємодії, так званого педагогічного трикутнику сімя – підліток – школа.

2.3. Вплив вулиці на формування особистості підлітка

Проблема формування особистості підлітка є однією з самих складних проблем у педагогіці та психології. Її вирішення потребує комплексного науково-педагогічного підходу, адже процес формування особистості складається з різних факторів: впливу спадковості, виховання в сім’ї та школі та впливу оточуючого середовища.

Кожний віковий період психофізіологічного розвитку людини має свої характерні особливості, врахування яких дає змогу досягти найкращих результатів у своїй професійній діяльності. Особливо це стосується роботи з учнями підліткового віку, тому що підлітковий період є складним етапом розвитку людини. Це період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі. Зміни в ендокринній системі пов‘язані з посиленням дії статевих залоз і статевим дозріванням, яке у дівчат починається у 11–12 років, а у хлопців приблизно на 1,5 роки пізніше. Спостерігається дисгармонія між ростом кістяка в довжину і розвитком мускулатури, що відстає від нього – тому рухи підлітка бувають незграбними, а напруження органів руху викликають больові відчуття. Також існує невідповідність у розвиткові органів серцево-судинної системи – серце росте швидше, ніж судини, і це ускладнює кровообіг і прискорює фізичну та розумову втомлюваність. Все це має відображення у психічній діяльності підлітка. Спостерігаються часті зміни настрою та неврівноваженість. Для поведінки підлітків характерно: негативізм, дратівливість, упертість, відчуженість, заглибленість у власні переживання, тощо.

Криза підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думки однолітків. Слід зазначити, що в підлітковому віці закладається самосвідомість, самооцінка - основа і фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. Якщо з якихось причин самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних проявів (таких як вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство) воно може стати небезпечним фактором кримінального характеру.

Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь - яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності.

Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати авторитетний статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись