* Негативні вчинки, які завдають шкоди життєдіяльності самого підлітка, його моральному розвитку;

*Негативні вчинки, які дезорганізовують діяльність класу, школи, і інших осередків, вони завдають шкоди формуванню колективних міжособистісних стосунків, збільшують кількість конфліктів, ситуацій підвищеного ризику для фізичного і морального здоров'я учнів у класі й поза ним.

Розглянувши результати проведених досліджень у цій галузі, можна вважати, що найбільш поширеним серед підлітків та молоді є крадіжки особистого та шкільного майна, побої, паління, та приниження гідності іншої людини, здирство, вимагання грошей, вживання алкоголю, статева розпуста, бродяжництво, вживання наркотиків [52,265 ].

Профілактика правопорушень – обов’язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення [14,10].

Усі заходи щодо профілактики правопорушень здійснюються відповідно до законодавства України:

Конституція України;

Закон України “ Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх ”;

Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки: Указ Президента України;

Закон України “ Про профілактику правопорушень ”(14.06.2006р.).

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2004 року;

Кримінально-процесуальний кодекс України 2004 року;

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.;

Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року;

Закони України “ Про попереднє ув’язнення від 30 червня 1993 року;

«Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 року.

Розглянувши вивчення порушень шкільної дисципліни, які межують з правопорушеннями показало, що важковиховуваність не стримує підлітка від негативних вчинків, а навпаки сприяє накопиченню досвіду негативної поведінки і може призвести до злочину. В усіх негативних вчинках перш за все проявляється порушення морального ставлення підлітка до праці, людей, до себе, зниження, а той відсутність відповідальності за свої вчинки. Отже, важковиховуваність завжди виступає як фактор ризику і має насторожувати.

Виховна робота з метою запобігання правопорушень серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. Це негативно впливає на вибір форм і методів виховної роботи з ними, призводить до поверхового уявлення про цей контингент учнів [23,90].

У ряді праць учених-педагогів, психологів та юристів простежуються спроби вироблення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників (Г.Бочкарьова, А.Колодна, Г.Міньковський). Запропонована ними градація правопорушників заслуговує на увагу.

В основу покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його морального виховання; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю;

Виділяють чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості:

До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців. Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості, після чого розкаюються у вчиненому. До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.

До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені. У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ. Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ” гострих почуттів ”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення