Вчений формулює наступне визначення: "Особистість з об'єктивного погляду є не що інше, як самодіяльна особа зі своїм психологічним складом та індивідуальним ставленням до оточуючого світу" [47,5] .

В.Бєхтерєв розглядає широкий спектр умов умов, чинників, від природних, фізичних і біологічних, до соціологічних, політичних і економічних, які або сприяють, або згубно впливають на розвиток особистості, ведуть до її розвитку чи занепаду.

Великий фізіолог і психолог надавав особливого значення ролі виховання та навчання у становленні особистості. Для її правильного, цілісного розвитку необхідне поступове привчання до систематичної праці, до самостійного мислення із широким критичним світоглядом, стійкість характеру - за ретельного дотримання фізичної та розумової гігієни.

Він наголошує, що правильне і раціональне виховання має починатися з перших днів життя людини, адже засади майбутньої особистості укорінюються ще у дошкільному віці. Уже тоді починаються відхилення в характері. їх слід своєчасно усувати. Через це на перший план висувається правильний напрям розумового розвитку, що має забезпечити освіта. Невігластво і вади освіти стають головною умовою недорозвитку особистості. Тому цивілізовані країни конкурують між собою в ефективній постановці й розвитку шкільної справи.

Концептуальні погляди В.Бєхтерєва на особистість справили величезний вплив на розгортання подальших психологічних досліджень особистості, що були проведені його учнями, послідовниками та прихильниками, такими як О.Лазурський, В.Мясищев, Б.Ананьєв, С.Рубінштейн, О.Леонтьєв, К.Плапеонов та ін.

Олексанр Федорович Лазурський (1874-1917) в основу загального розуміння особистості поклав принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища. Розуміння особистості має будуватися, на його думку, на аналізі і порівнянні між собою двох великих різноманітних за змістом та ступенем складності груп виявів їх психологічних елементів, - внутрішніх і зовнішніх, ендопсихічних та екзопсихічних. [47 ;6].

О.Лазурський висловлює слушну думку про те, що індивідуальність, а фактично неповторність людини, визначається не тільки своєрідністю її ендопсихічних рис (особливостей пам'яті, уяви тощо), а й її екзопсихічними виявами, тобто її ставленням до оточуючих явищ, тим, як людина реагує на різноманітні об'єкти, що вона любить та ненавидить, чим цікавиться або до чого байдужа тощо. Вчений вводить поняття психічного рівня розвитку елементів ендо- та екзомплексу, який визначає відношення між особистістю та навколишнім середовищем, що, зокрема, змінює відношення між ендо- та екзопсихічними елементами особистості.

Отже, якщо нижчий психічний рівень характеризує "переважно, індивідумів недостатньо пристосованих, середній рівень - пристосованих, то представників вищого рівня можна назвати, на відміну від попередніх, пристосовуючими."

О.Лазурський здійснив спробу побудови класифікації типів особистості. В основу запропонованої ним "психоціальної в широкому розумінні" класифікації покладений передусім принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу, людей і людські стосунки, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності тощо. Він виділяє чисті (А), комбіновані (Б), спотворені (В) та перехідні типи особистостей різних рівнів. [47;11].

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889-1960) вважав, що введення поняття особистості у психологію означає перехід до нового рівня пояснення психічних явищ, для якого властивий розгляд реального буття людини як матеріальної істоти, що перебуває у відносинах із матеріальним світом. Усі психічні явища належать конкретній, живій, діяльній людині. Психічні властивості особистості є похідними і залежними від природного й суспільного буття людини. [48;3].

Розуміння шляхів психічного розвитку особистості визначається загальною концепцією детермінізму, згідно з якого "зовнішні причини діють через внутрішні умови". А це означає, зокрема, й те, що зовнішня зумовленість розвитку особистості закономірно поєднується з його "'спонтанністю". Усе в особистості, що формується, певним чином зовнішньо зумовлене, але ніщо в її розвитку безпосередньо не виводиться із зовнішніх впливів.

На відміну від механічного уявлення про педагогічний вплив як безпосередню проекцію змісту навчання і виховання дитини, за якого фактично зникає необхідність роботи з розвитку особистості, правильний підхід до цієї проблеми передбачає, на думку С.Рубінштейна, здійснення такої педагогічної роботи, за якої навчання й виховання могли б давати "освітній ефект". В останньому випадку навчання має не тільки лише повідомляти учневі знання, а й розвивати його мислення, а виховання - не постачати дитині правила поведінки, а формувати її характер, внутрішнє ставлення особистості до зовнішніх впливів. Він слушно зауважує, що "неправильний підхід до цієї проблеми та її нерозробленість у нашій педагогіці - одна з суттєвих перешкод у справі виховання молодого покоління." Упродовж життєвого шляху відбувається поступова зміна і сполучення різних видів діяльності - гри, навчання, праці - завдяки яким особистість розв'язує свої життєві задачі. Особистість виступає на своєму життєвому шляху дійсним суб'єктом своєї долі.

Олексій Михайлович Леонтьєв (1903-1979) зазначає, що особистість формується не стільки як "продукт біографії", скільки як суб'єкт, творець власного життя. О. Леонтьєв підкреслює цю думку таким чином: "Особистість створюється об'єктивними обставинами, але не інакше як через сукупність її діяльності, що здійснює її ставлення до світу." [46; 19].

Великого значення у формуванні особистості О.Леонтьєв надавав навчанню і вихованню. Він особливо наголошував на "життєвому, правдивому підході до виховання ", тобто на такому підході до виховних і освітніх завдань, які виходять "з вимог до людини: якою людина має бути у житті, а чим вона має бути для цього озброєна, якими мають бути її знання, її мислення, почуття тощо". У цьому зв'язку, помітне місце